Що є найкращою радою на нас самих, якби ми запідозрили, що з нами щось не так? Та, в принципі, коли б ми цього ще навіть не встигли в собі запідозрити? Усе правильно: немає нічого кращого, ніж оцінка збоку. Наразі, у разі оцінювання нашої країни таким лакмусовим папірцем завжди є іноземці. Ми обираємо групу країн, ідеали яких ми хотіли б сповідувати (ідентичні з нашими ідеали), чи культури, на які мали б рівнятися, і порівнюємо. У разі перевірки на “власній шкірі”, що ж таке Україна й що таке побувати в Україні, впавши сюди, так би мовити з неба, немає нічого кращого, аніж натягти на себе шкіру іноземця.

Наталя Тисовська, київська перекладачка та письмениця, щоправда, переконує, що така історія відбулася з однією американкою, стипендіаткою Фулбрайта насправді, а вона лише переказала українським читачам історію, на кшталт того як це свого часу зробив про Дон Кіхота Мігель де Сервантес. Навіть якщо письменниця завдяки стародавньому прийому вводить читача в оману, і насправді нічого такого з молодою американською “разведьонкою” Дженні не відбулося, нічого страшного. Тобто навпаки: страшно, страшно за звички та звичаї країни, в якій ми живемо, за нечесність її урядовців у цілому й за гідність окремих героїв на тлі розбудови громадянського суспільства. Такий прийом, промовляти до читача від імені американки і як історія, що трапилася з амриканкою, дозволяє авторці ще шести романів та понад 20 перекладів, із-поміж яких такі романи як “Робінзон Крузо” Даніеля Дефо, “Над зозулиним гніздом” Кена Кізі та “Гра престолів” Джорджа Р. Мартіна, не кажучи вже про чисельні книжки від Стефані Маєр. Чудовий спосіб побачити себе очима інших!

Американка Дженні, героїня роману “Київські канікули”, прямуючи на своє законне робоче місце в київському представництві фонду Фулбрайта, виявляється, даремно сподівається на принаймні дві речі, які завжди допомагали їй досі в житті: знання мови країни, в яку вона прибула, та уявленню, що в одностроях воєнізованого штибу завжди перебувають чоловіки, зобов’язані прийти леді, та властивому будь-якому громадянинові, на допомогу. Мова, якою в метрополітені та на виході з нього намагається промовляти до наших співвітчизників бідолашна Дженні – то, мабуть, мова ангелів і птахів, яку потрібно витлумачувати пророкам. Невідомо, чи розуміють Дженні кияни, але те, що відповідають кияни, Дженні точно не розуміє. Доки один із ймовірно молоденьких поліцейських збагнув промову Дженні та відповів українською мовою, де в Києві представництво Фулбрайта. Доки американка збагне, що відповідають їй якоюсь зовсім іншою мовою, змарновано буде достатньо дорогоцінного часу, щоб біографія американки замість цілком спланованої, волею долі вирушила зовсім іншим шляхом. Зрештою, Дженні в офісному ліфті потрапляє в детективну історію: разом із дівчиною Лідою її викрадають хлопці в банданах та одностроях і вивозять за Київ із невідомою метою. Недаремно в американської нації скаутський рух досі в пошані: Дженні виявляє себе справжнім останнім бойскаутом (чи радше гьорлскаутом), роздовбавши маленьким швейцарським ножиком покрівлю, і рятуючись втечею. Але куди в цій країні може втекти українсько-англомовна людина без документів, грошей та зв’язків і засобів зв’язку?

Звісно, нікуди американка Дженні вже не втече…

Дженні, вигадана чи ні, таки сягає української суті: зрештою, їй починають тут подобатися не події, що відбуваються безпосередньо з нею, але знайдені в комп’ютері кадри, де зображені українські бійці на передовій. Мабуть, головне, епічність українства, що пробиває як інший вимір навіть крізь сіру сучасність, підкуповує навіть іноземців. Ця книга навчить більше любити Україну, але “Київські канікули”, зокрема їх сторінка 190, є також довідником на тему, які злочини в Україні вимагають найвищого покарання:
Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність України. Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча. Стаття 115. Умисне вбивство. Стаття 258. Терористичний акт, який призвів до загибелі людини. Стаття 321.1 Фальсифікація лікарських засобів. Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військослужбовця. Якщо розібратися, то скільки, починаючи від Майдану, від 2014 громадян України (мабуть, мільйони на Сході та Півдні), намагалися чи порушили ці статті. Але всі ми продовжуємо жити так, як Дженні: приймаючи удари долі в боротьбі, але з ентузіазмом та без особливого ремства.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]