Едуард Вільде народився 4 березня 1865 року на хуторі Пудівере в повіті Вірумаа в селянській родині. Дитинство та юність майбутнього письменника минали в сільському естонськомовному середовищі.

У повітовому училищі навчання велося лише німецькою. Примусове знімечення та зневага до всього естонського Вільде зносити не міг і змушений був покинути освіту. Повернувшись до села, він зайнявся самоосвітою та почав писати прозу. Згодом він став журналістом у Ревелі (Таллінні), пишучи статті, оповідання та фейлетони – як естонською, так і німецькою мовами.

Заради створення заключної частини епічної трилогії про життя естонських селян – “Війна в Махтра”, “Коли селяни з Анія відвідали Таллінн”, “Пророк Малтсвет”, – письменник у 1904 році здійснив подорож до Криму. Едуард Вільде зупинившись у місцевого вчителя-естонця в селі Замбрук (нині Берегове) в Бахчисарайському районі, побував у поселеннях Джурчі і Кончі-Шавва. Уже наступного року побачили світ його “Подорожні нотатки” про Крим і великий історичний роман “Пророк Малтсвет”.

Величезна робота з вивчення матеріалу, дослідження документів, запису спогадів сивочолих свідків тих подій, без сумніву, заслуговує поваги. “Пророк Малтсвет” слід розглядати насамперед як достовірне документальне джерело про перші роки поселення естонців у Криму, що анітрохи не зменшує художню вагу книги. Для кримських естонців вона стала єдиною книгою про їхнє життя. Вона була в кожній естонській родині в Криму.

У XIX столітті в Естонії утворилася секта, яка незабаром набрала тисячі прихильників. Її заснував Юхан Лейнберґ. Він був селянин, який перепробував працювати мірошником, корчмарем, торговцем, переїхав із села до Таллінна. Із 1854 року він почав проповідувати Слово Боже у власній інтерпретації, проголосив себе пророком. У той час російський уряд заохочував селян із різних губерній переселятися на Волгу, до Самарської губернії, де було вдосталь вільної землі, і частина естонських селян переселилася туди.

Після поразки в Кримській війні, Російська імперія зберегла у своєму складі Кримський півострів; більшість кримських татар сподівалися на відновлення своєї держави, і розчаровані настільки, що полишили домівки на батьківській землі та вирушили до Османської імперії. Звістка про цей факт долинула й до Естляндії: “Кустав Малтс завів мову про Кримський півострів: нещодавно він прочитав у газеті “Перно Постімєес”, що кримські татари тисячами уходять в Туреччину, лишаючи отари овець, хлібні лани й виноградники. Може, цей край підійшов би для переселення естонців?”

У 1861-му Малтсвет переїхав жити до Криму, пообіцявши своїм послідовникам в Естляндії, щоб чекали на “білий корабель”, що забере всіх праведних і відвезе до обітованої кримської землі. Корабля ті, хто повірив йому, так, звісно, і не дочекалися. Дехто вирушив у Крим пішки, але на них чекало велике розчарування: “Не молоком і медом, не солодким виноградним вином зустрічала обітована земля богом обраний народ, а карами єгипетськими”, – пише Едуард Вільде в своєму романі “Пророк Малтсвет”.

Поступово сектанти прозріли, що чудес не буває: “Тут, в Криму, де грандіозний повітряний замок, створений малтсветівцями, що звався Ханааном, остаточно зруйнувався, під уламками поховавши віру в першосвященника та його проповідників, віру в їхній пророчий дар”. Секта зникла, “пророк”, але естонці залишилися жити на півострові, і живуть там досі.

Згодом, у 1920-30-х роках в Криму поки ще тривала “коренізація” для кримських естонців були створені національні сільради: дві у Сімферопольському районі й одна в Джанкойському. У Криму діяло п’ять шкіл з естонською мовою навчання.

Естонці в Криму бралися за будь-яку роботу, і швидко здобули повагу освіченістю, працелюбством і підприємницьким хистом. Наприклад, перший кінотеатр в Ялті свого часу заснував естонець.

Після подій 1905 року Едуард Вільде через свою громадянську й патріотичну позицію опиняється під переслідуванням російської поліції і змушений емігрувати: Європа, Сполучені Штати, повернення в Європу. До 1917 року Едуард Вільде мешкає в Копенгагені, повернутися на батьківщину йому дозволила лише лютнева революція. Невдовзі Естонія стала незалежною державою, а він – її першим письменником. У 1933-му на шістдесят дев’ятому році життя Вільде помер.

Українською твори естонського класика не перекладалися, а з російськими перекладами сталася дивна річ: два видання вийшли в 1950-х роках, але з того часу не перевидавалися. Роман “Молочник з Мякуели” був екранізований на кіностудії “Таллінфільм” (1965), а за п’єсою “Домовий” естонське телебачення зробило телевиставу.

У центрі Таллінна стоїть пам’ятник Едуарду Вільде: розкрита книга й зображення його персонажів.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram