100 тисяч українців переглянуло художньо-документальний фільм “Крути.1918”. На 37 мільйонів наявного українського населення цифра доволі скромна, та вірю, що у цього фільму ще все попереду, він знайде шлях до серця наших громадян. Цьому сприяє як історична значимість теми для майбутніх поколінь, так і його популярний жанр.

В анотації вказано, що це бойовик. І таки справді – це патріотичний екшн зав’язаний на українській історії: з бійками, стріляниною, вибухами, вбивствами, таємними змовами, історичними зламами. Такий факт вдвічі приємний, адже тепер у мою скарбничку екшенів, окрім улюблених марвелівських кін, додався саме питомо український кінопродукт. І хай там із високих трибун та екранів телевізорів кажуть, що українське кіно буцімто непотрібне, не окуповує себе, приносить замало доходу, у нього зовсім інше призначення: розповідати людям правду про криваві події нашої історії. А правда – безцінна.

Загальний кошторис “Крут…” не такий уже й малий – 52 мільйони гривень, половину з яких дала держава. Зняли стрічку до сторіччя бою біля залізничної станції Крути й однойменного селища в Ніжинському районі Чернігівської області.

Якщо коротко говорити про історичну подію, то картина виходить така: бій тривав п’ять годин, сили були геть нерівними. Українські вояки чисельністю в чотириста чоловік складалися зі столичних курсантів Першої української юнкерської військової школи, сотні Студентського куреня УСС. За іншими даними, на боці українців виступили також і козаки різних загонів. Командував нашими частинами український військовий, армієць УНР, педагог, старшина дивізії “Галичина” Аверкій Гончаренко. З ворожого боку був запеклий українофоб і україножер, Червоний Наполеон (як він сам себе називав), командир Червоної гвардії Михайло Муравйов. З ним – військом в чотири тисячі чоловік. У складі війська Муравйова були балтійські матроси, петербурзькі робітники, інтербригади з латишів, китайців та інших.

Українським військовим удалося на чотири дні стримати наступ ворога на Київ,. Ця затримка червоної чуми дозволила укласти Берестейський мирний договір, за яким Українська Народна Республіка отримала статус незалежної держави.

У центрі кінострічки – родина Савицьких. Обидва – Андрій і Олексій – закохані в Софію. Кожен із них обрав свій шлях, які були діаметрально протилежними. Сценарист Костянтин Коновалов казав, що у фільмі є історія притаманна лише українцям.

“Це історія Тараса Бульби й двох його синів, яка повторює міт про Каїна й Авеля. Думаю, Микола Гоголь про це замислювався, коли писав свій безсмертний твір. Це дуже схоже на українців: в одній родині патріоти й зрадники. Вічний драматургічний конфлікт у нашій країні присутній. Тому вирішили показати таку історію родини”.

Історія створення фільму почалася десять років тому. Називася він спочатку “Крути.1918. Захист”. Потім слово захист прибрали, щоб скоротити назву кінострічки. Матеріалом для кінокартини послужили мемуари Аверкія Гончаренка, видані в США. Видати їх у Радянському Союзі ніхто б не дозволив, і з цензурних міркування, і через минуле командира: участь у боях проти комуністів у лавах УНР, командування дивізією “Галичина” в роки Другої світової війни.

На один із прем’єрних показів у Києві приїхала онука Гончаренка десь із Полтавщини. “Вона в якийсь дивний спосіб доїхала до Києва, щоб подивитися на свого діда на екрані. Це було цікаво й приємно, бо інколи так зустрічаєшся з людьми”, – згадує Коновалов.

До речі, цікаво, що не тільки командир Гончаренко вцілів після бою поблизу станції Крути. Один із Героїв Крут, який є на екрані (його світлий образ втілив актор Богдан Йосипчук) – це юнкер Валентин Ожадановський. Чоловік жив собі після революції, Другої світової війни в Україні та працював лікарем.

У фільмі грають відомі українські актори. Ексочільник Мінкульту й народний артист України Євген Нищук зіграв роль батька гімназиста Григорія Піпського (саме він почав співати гімн України перед розстрілом червоними). Роль Головного отамана військ УНР Симона Петлюри зіграв син Остапа Ступки й онук Богдана Ступки – актор театру й кіно Дмитро. Маму Софії зіграла лавреатка національної кінопремії “Золота дзиґа” Наталія Васько. Остап Ступка втілив на екрані образ червоного комісара. Аверкія Гончаренка зіграв актор Молодого театру Олексій Тритенко.

Найколоритнішим і найобговорюванішим персонажем фільму вийшов Михайло Муравйов. Його блискуче втілив у кінострічці актор Віталій Салій, відомий своєю грою на сцені театру на Лівому березі Дніпра в Києві, інших проєктах у кіно. Те, за що шпетили критики фільм, і стало його візитівкою, певним обличчям, несподіванкою.

Муравйов у кіні майже весь час перебуває в приватному вагоні, у червоно-чорному антуражі, роздає накази підлеглим, поводиться брутально й цинічно, час від час вколює собі дозу наркотиків. Тоді такі наркотичні засоби, як кокаїн чи морфій, не були заборонені, і зловживання ними привело Муравйова до психічних відхилень.

Окрім, комерційного прокату в кінотеатрах (касові збори склали 7,3 мільйона гривень), були й благодійні покази в школах, військових частинах, дитячих будинках. Сценарист Костянтин Коновалов зауважив, що авдиторія фільму дуже різна й несподівана:

“Фільм демонструвався в багатьох містах: Кривому Розі, Луцьку, Тернополі. У Херсоні прийшов увесь особовий склад морехідного училища, де я колись навчався. І так приємно було спостерігати за залом у тільниках і чорних бушлатах. У Тернополі прийшла вся духовна семінарія. Повна зала людей у рясах, семінаристи з хрестами на грудях прийшли дивитися кіно. І найкращим піаром фільму стала фотографія, де зображений греко-католицький священник і підпис під фото такий: “Всі на фільм Крути.1918”.

Коновалов резюмує, що це перший фільм, який тепло зустріли як у Львові, так і в Харкові, розкупивши одночасно три великі зали в кінотеатрах:

“Такого ще не було. Або Львів дивиться фільм, або Харків. Наприклад, я приїжджав на прем’єру в геть російськомовне місто Кривий Ріг, і ми теж зустрічали там аншлаги. Це було несподівано”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram