Продовження. Частину 1 читайте тут.

Якісний детективний твір демонструє необмежені можливості неупередженого логічного мислення, що розв’язує складну проблему. З цією думкою М. Волькенштейна важко не погодитися. Отже, один із секретів детективу – це те, що він приносить інтелектуальне задоволення. Точний у своїх оцінках щодо цього Хорхе Луїс Борхес: творці детективів зазвичай ставлять перед собою завдання пояснити не нез’ясовне, але заплутане.

Умберто Еко давав свій рецепт популярності детективу: “Люди люблять детективи не тому, що в них убивають, і не тому, що в них завжди врешті-решт торжествує норма (інтелектуальна, соціальна, юридична та моральна), а зло, тобто ненормальність, знищується. Ні, детектив люблять за інше. За те, що його сюжет – це завжди історія здогадки”.

С. Ейзенштейн констатує, що “детектив завжди привертав читача тим, що це найбільш дієвий жанр літератури. Від нього не можна відірватися. Він створений за допомогою таких засобів і прийомів, які максимально приковують людини до читання. Детектив – найсильніший засіб, найочищеніша, відточена побудова в ряді інших літератур. Це той жанр, де засоби впливу оголені максимально”.

Про те, що специфіка структури забезпечує детективу успіх у читача, пише й А. Титюк: “Причина популярності цього жанру лежить переважно у його структурі; детективна історія створює цікаву формулу, за якою слідує читач, який може взяти участь у розслідуванні і стає однією з головних дійових осіб у романі”.

Дж. Педерсен-Крогг вважає, що специфіка сприйняття детективних творів спричинена тими враженнями та страхами, які переживає людина в ранньому дитинстві. Читаючи детектив, вона вволює дитячу цікавість, адже стає “розслідувачем” і в такий спосіб повністю здійснює компенсацію своєї безпорадності, страху й почуття провини, які її підсвідомість винесла з дитячих часів.

Версія У. Х. Одена забарвлена звучанням внутрішнього очищення: “Детективи мають чарівну властивість полегшувати наше почуття провини. Ми живемо, підкоряючись і, власне, цілком приймаючи диктат закону. Ми звертаємося до детективу, в якому людина, чия вина вважалася безсумнівною, виявляється невинною, а справжнім злочинцем – той, хто перебував зовсім поза підозрою, і знаходимо в ньому спосіб піти від повсякденності й повернутися в уявний світ безгріховності, де ми можемо пізнати любов як любов, а не як каральний закон”.

Дж. Сімонс, розвиваючи ідеї Одена і Фуллера, пов’язує “задоволення, яке ми отримуємо від читання детективів, зі звичаєм, прийнятим у первісних народів, за яким плем’я досягає очищення, переносячи свої гріхи і біди на якусь конкретну тварину або людину”.

Спроби осмислення ролі та значення детективного жанру, на думку Н. Георгінової, “невіддільні від пошуку причин його широкого визнання. Незгасна популярність цього жанру пояснюється низкою причин, які змушують читача знову й знову звертатися до детективу: потребою в компенсації безпорадності, в подоланні страхів, в полегшенні почуття провини, в переживанні почуття очищення від своєї гріховності, в емоціях; інтересом до гри і змагання, відгуком на виклик інтелектуальним здібностям; потребою в читанні і спостереженні за цікавими характерами; прагненням розглядати романтику в повсякденному міському житті; бажанням брати участь в інтелектуальній грі, вгадуванні подієвої програми, застосуванні своїх здібностей до діалектичного мислення, розгадки таємниці”.

М. Вольський припускає, що детективний твір відкриває перед читачем двері у рідкісний шанс “скористатися своїми здібностями до діалектичного мислення, застосувати на практиці (нехай і в штучних умовах інтелектуальної забави) ту частину свого духовного потенціалу, яку Гегель називає “спекулятивним розумом”* і яка, будучи притаманною кожній розумній людині, майже не знаходить застосування в нашому повсякденному житті”.

Р. Остін Фрімен вважає, що детектив радує читача своєю логікою, сила задоволення від читання якого прямо пропорційна складності системи доказів. Беручи участь в інтелектуальному диспуті, людина одержує насолоду від розумової гімнастики подібно до атлета, що отримав змогу розім’яти м’язи. Проте задоволення від таких поєдинків залежить від того, наскільки суворо буде дотримано правил аналізу, наскільки учасник уміє уникати логічних помилок і особливо – правильно інтерпретувати вихідні дані.

Л. Хасанов, покликаючись на А. Адамова, називає три основні причини, що покладено в основу популярності детективу: “Перша причина полягає в таємниці, що незмінно лежить в серцевині сюжету детективного роману. Друга полягає в тому, що детектив – це цілком міський роман, він і виник у високорозвинених країнах, його читачами були насамперед городяни, і читали вони тут про себе, про небезпеку, яка стоїть усюди поруч з ними, читали про своїх майже особистих ворогів і про своїх захисників. Третя причина популярності детективного роману безпосередньо випливає з другої. Вона полягає в тому, що роман цей незмінно і природно вбирав у себе всі найгостріші, болючі, зазвичай приховані від очей суспільства проблеми”.

Свого часу (1943 р.) Марі Роделл навела чотири класичні причини, що спонукають людей до читання детективів. Цікаво, що вони залишилися незмінними й до сьогодні:

“1. Читачам цікаво стежити за ходом думок головного героя, вони співпереживають детективові, що переслідує вбивцю.

2. Читачам подобається відчувати задоволення при вигляді лиходія, який отримав по заслугах.

3. Читачі ототожнюють себе з головним героєм, “включаються” в події роману і тим самим підвищують власну значимість.

4. Читачі переймаються почуттям впевненості в реальності подій, що відбуваються в детективному романі”.

Цікавий факт: першим великим детективом у світовій літературі критики вважають героя китайських детективних історій легендарного китайського суддю Ді , справжнє ім’я якого Ті Жен-чи (630-700 рр. н.е.).


*Спекулятивна філософія – загальна назва вчення, яке намагається досліджувати дійсність, виходячи з апріорних загальних принципів, не звертаючись до досвіду й практики. || Схильний до спекуляції.Спекулятивний розум.

Читайте ще про літературу від Васильченка:

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram