Круглость світу, або вдячність Софронію Почаському

Євхаристиріон, або вдячность
Євхаристиріон, або вдячность

Років двадцять тому я прочитав повість Джона Браннера “Піймати зірку, що упала”, назва якої є рядком з вірша Джона Донна. У мене виникло бажання знайти якийсь аналогічний рядок з вірша стародавнього українського поета, щоб взяти за епіграф для космічної науково-фантастичної повісті про майбутнє. Англієць може цитувати барокового поета, бо їхні барокові поети міцно вбудовані своєю спадщиною в англійську літературу, а чим гірші ми, українці? Українська фантастика має на щось спиратися. Тож мені не лишалося нічого іншого, ніж крокуючи за впевненістю, що знайду, почати пошук. Пошукав і знайшов:

“Кгде єст місце планетом і звіздам грунтовним,
Одколь світлость променем спадаєт кляровним,
Там мисль тая наука людськую заносить,
През що скритих познаннє натур до нас вносить”.

Це Софроній Почаський, “Євхаристиріон, або вдячность”, вірш “Астрономія, учить бігов небесних”, 1632 рік.

Я поставив цей уривок вірша про астрономію епіграфом до науково-фантастичної повісті 2001 року “Ненаситець” про політ космічного корабля “Янгель-999” на Титан, супутник Сатурна, неофіційно названий Ненаситцем на честь дніпровського порога.

“Євхаристиріон, або Вдячність” – це книга віршів, присвячена Петру Могилі, що вийшла в Києві 1632 року. Вона складена з двох основних частин: висловлення у віршах вдячності семи наукам та теології, як “кореню всіх наук і умієтностей” (“Гелікон”) і дев’ятьом музам мистецтв (“Парнас”). Крім цих двох розділів є окремі вірші, в яких висловлюється вдячність Аполлону, церкві, Господу Богу і Діві Марії. Закінчується книга вдячністю… невдячному Зоїлові, давньогрецькому критикові, який несправедливо ганив Гомерові поеми.

Але шокують його рядки з вірша, присвяченого геометрії:

“Ксенофанес, значніший з філософів давніх,
Обиватель з Греції Кольофонов славних,
Архетипом ніякимсь Бога називати,
Без початку і кінця казав признавати…
…Геометра в познанні правдивом о Богу
Юж будучи, таку даст пересторогу:
Бог не єст фікгуральний, але круглость світу
Припишет, лічбу дневі, а одмінность літу”.

Щось не дуже він схожий на типовий образ ченця XVII сторіччя, темного і неосвіченого, як його звикли малювати нам автори історичної белетристики – здебільшого російськомовної.

Про Софронія Почаського дуже мало відомо: не зрозуміло де й коли він народився, викладач першої Могилянки (тобто Київського колегіуму), фах риторика (певно, гоголівський ритор Горобець міг слухати курс його лекцій), чернець Києво-Печерської лаври… Ідучи Володимирським узвозом – вниз чи вгору – я тепер часто згадую, що цим же шляхом ходив дуже давно Софроній Почаський – з Печерську на Поділ, з Лаври у Могилянку.

З-поміж читців віршів Касіяна Саковича “На жалосливий погреб” (поховання) Петра Конашевича-Сагайдачного згадується Почаський, щоправда на ім’я Стефан. Можливо, то інша людина, але й помилка писаря теж не виключена.

Навчався у 1620-х роках у Київській братській школі, при Братському монастирі на Подолі.

У 1631-32 роках він викладав риторику в іншому київському освітньому закладі – у Лаврській школі. Після об’єднання 1632 року (коли був виданий “Євхаристиріон”) Братської та Лаврської шкіл Почаський прийняв чернечий постриг.

1638-го року був обраний ректором Києво-Могилянської колегії та одночасно став ігуменом Братського монастиря. У 1640 році поїхав у Молдову, де два роки був ігуменом Трьохсвятительського монастиря в Яссах. Заснував там академію, ставши її першим ректором.

Невдовзі повернувся до Києва, де і помер.

Нині дуже в моді у фантастиці романи про “потраплянців” (“попаданців”). У них людина з майбутнього потрапляє в минулу епоху (або навпаки – з минулого в наш час). Можливо, Софроній Почаський, рік і місце народження якого невідомі, і справді прийшов з майбутнього, залишившись у сімнадцятому столітті, без можливості повернення у свій час, але наблизив майбутнє, вклавши свій внесок у прогрес України?

Це фантастична версія, що могла б стати фабулою захопливого роману, а от версторична історична виглядає фантастичніше і вражає значно більше: якою була б українська культура – література, наука, освіта, релігія, якби не Переяславська помилка 1654 року, якби не “прихід московського жандарма”, якби не марна жертва українського шансу на користь єдиній православній імперії…

Якщо вдасться відновити передову європейську Україну, то це станеться, коли ректорами університетів будуть такі люди, як Почаський. Якщо вдасться створити новітню українську фантастику, що здобуде визнання українських читачів, то лише спираючись на розуміння нашого минулого, яке дає “Євхаристиріон” Софронія Почаського.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter