Коли Рей Бредбері отримав запрошення до Г’юстона, де розташовано американський космічний центр, на зустріч зі справжніми астронавтами, письменник дуже хвилювався. Що він міг сказати тим людям, хто побачив планету зі сторони, осідлав полум’я та привіз камінь з Місяця?

Та казати нічого не довелося – достатньо було того, що він почув від них: “Ми полетіли в Космос лише тому, що ви, містере Бредбері, подарували нам мрію”.

Є люди, які можуть влучити в ціль, що її бачать всі, а є й такі, які здатні побачити ціль, що її не бачить ніхто.

У наш час з’явилася нова галузь науки – “футурологія”. Англійською частіше вживають термін “future studies” – дослідження майбутнього. Одним із засновників футурології (або й “студій з майбутнього”) вважається Герберт Велс. Його перші окремі “Передбачення” як публіцистично-футурологічний текст вийшли в 1901 році. Починаючи ж з 20-х років, він розгорнув справжню лобістську кампанію з метою переконати уряди західних держав, насамперед Британії, у необхідності заснування державних інституцій, що будуть займатися “дослідженням прийдешнього”.

У радянському союзі футурології протиставляли так звану “прогностику” – тобто передбачення майбутнього, з використанням точних моделей та “єдино вірного” марксистського методу оцінки історичного розвитку. Попри таке обмеження, і радянські “дослідники майбутнього”, обгортаючи можливості в прозорішу форму “передбачень”, публікували свої “розрахунки” як привабливі картинки нашого світлого майбутнього. І темних перспектив “буржуазного суспільства”. Тільки вийшло все навпаки. Україна-2030, Україна-2050 тощо… Ці плани видаються переписаними з однієї “шпори” курсовими роботами. Незалежно від того, ким засновані та ким фінансуються “інститути” чи “хартії”, які в Україні позіціонують себе дослідниками у футурології. Вони не так передбачають завтрашній день, скільки намагаються вгадати бажання замовника, бо казати не правду, а те, що подобається, і простіше, і прибутковіше, і великої інтуїції не потрібно.

Інтуїції потрібен вільний політ, інакше вона не працює. Мрійник не може обґрунтувати свої здогади, тому що це здогади, а не розрахунки. До мрій звикли ставитися несерйозно і дають їм право на існування лише у вигляді фантастичної літератури, та й до останньої ставилися саме, як до “останньої”. Багаторічний голова НСПУ тоді, 28 років тому, радив молодим письменникам писати не про космонавтів, а про комбайнерів… Але ж як не буде українських бредбері – не буде й українських астронавтів.

Україні потрібна мрія. Наш менталітет схильний тримати синицю в руках, пересічний українець практичний і зосереджений на конкретній меті, яку він бачить. Однак при цьому далекоглядності йому бракує. Досягнувши мети, здобувши перемогу, українець зупиняється, не знаючи, куди йти далі. Відтак перемога обертається поразкою. Саме через відсутність образу майбутнього втрачається бачення шляху. Тож, українському суспільству потрібні професійні мрійники, бо саме вони запалюють маяк, світло якого буде орієнтиром для решти співгромадян.

Україна вже двадцять вісім років існує без мрії. Ми можемо пишатися “Мрією”, і вважати її найбільшим літаком світу, що вже не так; та Ан-225 створено за часів УРСР людьми, які розмовляли переважно російською. Ми можемо також пишатися ракетами “Сатана”, що стоять на озброєнні в агресора-сусіда, а в нас зняті з озброєння та знищенні; або досягненнями Ігоря Сікорського, що зміцнили американське військо; або тим, що на Місяць за траєкторією Кондратюка полетіли астронавти США. Це, звісно, слава, але не України.

Можемо пишатися чорноземами і славним минулим. Тільки якщо будемо прямувати в майбутнє, обернувши голову назад, чи далеко просунемося? Тільки все славне минуле ні до чого країні, якщо в неї не буде майбутнього. Були могутні царства – і впали, були величні міста – їх тепер археологи ледь можуть відкопати з-під землі. Коли нема мрії – немає майбутнього.

Майже всі люди вміють співати – хтось співає краще, хтось гірше; з першої категорії набирають студентів на факультет вокалу (одного зі ста або тисячі); вони стають професійними співаками, але справді відомими з них стають одиниці. Їхній спів викликає захоплення в публіки.

Так само майже всі люди вміють мріяти – хтось краще, хтось гірше; хтось захоплюється цим більше, хтось менше. Одиниці здатні мріяти професійно, тобто викликають захоплення в інших і надихають їх на творення майбутнього.

Справжній мрійник завжди в майбутньому. Він мріє незалежно від обставин – криза чи не криза, війна чи мир, живе він у процвітаючій демократії чи існує в цвілому тоталітаризмі… Саме тому мрія є першою умовою для того, щоб ці обставини здолати.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.