Людина надзвичайно багатогранного таланту, Костянтин Костянтинович Арцеулов народився 29 травня 1891 року в Ялті в родині спадкових дворян. Його батько, теж Костянтин Арцеулов, був генерал-майором, конструктором кораблів. Зокрема, саме він наприкінці XIX століття спроєктував броненосці “Синоп” і “Георгій Побідоносець”, які ще в 1918 році служили у флоті УНР й Української Держави. Дід, Микола Арцеулов, також служив корабельним інженером – він проєктував броненосці першого покоління, які з’явилися після провального для Російської імперії завершення Кримської війни. Мати, Жанна Арцеулова, була донькою славетного мариніста Івана Айвазовського, який мешкав у Феодосії.

Маючи таких предків, зовсім не дивно, що протягом усього життя Костянтина не полишала любов до моря, до неба й до живопису. У 14 років, після реального училища в Севастополі, його як спадкового моряка відправили на навчання до Морського кадетського корпусу, який перебував у Санкт-Петербурзі. Але невдовзі через хворобу легень відрахували. Тоді Костянтин вирішив вступити до Академії мистецтв, однак не зміг скласти іспити. Від 1908 року він брав приватні уроки у відомих петербурзьких художників, а також зробив вирішальний крок до захоплення авіацією – став робітником на заводі Щетиніна. Там Арцеулов отримав більше можливостей для конструювання планерів – цією справою він захоплювався з підліткового віку.

Читайте також: Повітроплавання у міжвоєнних Галичині та Волині

Побувавши в Парижі й ознайомившись з найновішими аеропланами, Костянтин вступив до приватної петербурзької авіашколи й 1910 року в Гатчині виконав свій перший політ на літаку, який був копією французького “Блеріо”. Про цей незабутній досвід він згадував таке:

“Після збірки одного з перших апаратів на аеродромі не знайшлося жодного льотчика. Я попросив дозволу спробувати мотор і зробити кілька пробіжок по полю аеродрому. Мені охоче дозволили. Я здійснив кілька коротких пробіжок, випробував ефективність рулів, а потім злетів. Після трьох кругів над полем, уточнивши напрямок вітру, знизився і здійснив посадку”.

По закінченню авіашколи Арцеулов отримав документ, який свідчив, що він став 45-м дипломованим авіатором у Російській імперії. Після цього він залишив Петербург і повернувся до кримських берегів. Там знайшов роботу інструктором у Севастопольському аероклубі. Але 1912 року, коли Костянтинові виповнився 21, його призвали до війська, у кавалерію – у Кримський кінний полк, а потім 12-й уланський Білгородський полк, із яким він і зустрів початок Першої світової війни.

Арцеулов неодноразово писав рапорти із проханням перевести його в авіаційну частину, але зробити це вдалося тільки на початку 1915 року. У чині прапорщика його зарахували військовим льотчиком 18-го корпусного авіаційного загону, де він виконував бойові вильоти на розвідку й коригування артилерійського вогню. 1916 року Арцеулов побував у відрядженні на московському заводі “ДУкс” для випробування нового винищувача “Моска”, після чого його перевели до 8-го винищувального авіазагону. Костянтин неодноразово брав участь у повітряних боях на Південно-Західному фронті, зокрема в районі Луцька. У деяких джерелах повідомляється про 18 повітряних перемог Арцеулова, однак це абсолютно неймовірний показник, оскільки навіть найкращий ас російської авіації у Першій світовій війні Олександр Козаков достовірно збив 17 німецьких і австро-угорських літаків. Насправді, 18 – це ймовірна кількість повітряних боїв.

Після того, як восени 1916 року Брусиловський прорив виснажився, і війна знову перейшла в позиційну фазу, Арцеулова відправили до Качинської військової авіашколи – готувати нових пілотів. Саме там він вперше у світі умисно ввів літак у штопор і вивів із нього. Після цього випадку навчання виводу зі штопора стало обов’язковою складовою підготовки будь-якого військового льотчика. А раніше штопор вважався смертельно небезпечним явищем у польоті.

“У ясний осінній ранок я піднявся на своєму винищувачі “Ньюпор”, набрав висоту 2000 метрів і зробивши пологий віраж, що б приготуватися, скинув газ. Ліве крило провалюється донизу. Якась сила заносить літак кругом нього. У швидкому обертанні все зливається у перевернутий конус. Внизу миготять будови аеродрому. Ось він, штопор! Даю праву ногу, ручку “від себе”, нахил вліво. Літак якби зупиняється носом донизу та спрямовується у пікірування. Вмикаю мотор і, щасливий, впевнено повторюю штопор і йду на посадку”.

У роки Української революції Арцеулов встиг побувати в лавах як білих, так і червоних, адже влада в Криму неодноразово змінювалася. У листопаді 1920-го він відмовився евакуйовуватися з врангелівцями з півострова та залишився під більшовицькою владою. Працював льотчиком-інструктором, випробовував нові літаки й планери, що інколи завершувалося аваріями й травмами. Також займався аерофотографуванням віддалених регіонів СРСР. Водночас, ніколи не припиняв малювати. Його картини частиною мистецтвознавців зараховані до так званої кіммерійської школи живопису, до якої також належать митці з південного берега Криму – Іван Айвазовський, Максиміліан Волошин.

У роки сталінського терору Арцеулов був репресований. 1933-го його заарештували й заслали до Архангельська. Реабілітували тільки з початком десталінізації – у 1956-му. Решту життя Костянтин зосередився на малюванні – ілюстрував журнали “Техніка – молоді”, “Крила Батьківщини”, “Моделіст-конструктор”, писав спогади. Доля відвела йому довге життя: Арцеулов помер 18 березня 1980 року й був похований на Кунцевському цвинтарі Москви. Через сім років про його життя і творчість було знято документальний фільм – “Шлях у хмарах”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram