У день Святого Миколая 19 грудня 1909 року народився – був освячений храм, який став одним із символів Києва – римо-католицький костел Святого Миколая. Ця велична споруда, виконана в неоготичному стилі, є одним із шедеврів творчості славетного архітектора Владислава Городецького.

Із 1840-х років у Києві функціонував тільки один католицький храм – костел Святого Олександра. Він міг умістити одночасно трохи більше тисячі парафіян, хоча наприкінці XIX століття чисельність римо-католиків у місті перевалила за 35 тисяч осіб (половина з яких були поляками), а це становило вже близько 14% містян. Вони наполегливо прохали в царської влади дозволу на зведення ще одного храму. І зрештою домоглися свого.

Значну роль зіграв і той чинник, що від останнього польського повстання 1863–1864 років минуло достатньо багато часу, тож російські можновладці вже не вбачали в поляках-католиках суттєвої небезпеки для себе. До того ж, храм зводився на особисті кошти представників римо-католицької громади Києва – вони пожертвували астрономічну суму в 500 тисяч рублів.

Після проведення конкурсу архітектурних проєктів, до виконання прийняли проєкт Станіслава Воловського. Але, зважаючи на його молодий вік і недостатній досвід (Воловському було всього-на-всього 24 роки, і він ще не закінчив навчання в Інституті цивільних інженерів), керівництво та нагляд за будівництвом доручили Владиславу Городецькому, який вже користувався авторитетом одного з найкращих архітекторів міста. Скульптурне оздоблення довірили майстерні італійського митця Еліо Саля, який мав досвід співпраці з Городецьким.

21 серпня 1899 року відбулася церемонія урочистого закладання першого каменю римо-католицького костелу Святого Миколая. Будівництво тривало дуже довго – понад 10 років. Це було пов’язано з тим, що ґрунти виявилися надзвичайно складними. Маючи нахил до заплави річки Либідь, вони були надміру зволоженими, і будівельникам довелося для зміцнення фундаменту ставити бетонні набивні палі – винахід київського інженера Антона Страуса.

У розпал будівництва сталася трагедія, яка дещо загальмувала зведення споруди. 1 вересня 1904 року загинув вісімнадцятирічний робітник Юхим Кевліч. Проти Городецького порушили кримінальну справу, взяли підписку про невиїзд. Але висновок експертів засвідчив, що робітник загинув через власну необережність. Кримінальну справу закрили.

19 грудня 1909 року освячення Святомиколаївського храму в присутності тисяч свідків провів єпископ Антоній Карас. У церемонії також взяв участь Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор – генерал-ад’ютант і генерал від кавалерії Федір Трепов (молодший). Київські газети повідомляли про урочисту подію таке:

“Торжество началось в 11:30 утра облачением епископа перед входом в костёл, после чего с молитвами был совершен крестный ход вокруг здания костёла, который был окроплен святой водой. После крёстного хода епископ, в сопровождении духовенства, направился в середину костела к главному алтарю, от которого при пении псалмов духовенство произвело крёстный ход в середине помещения, окропляя стены его святой водой. Торжество закончилось посвящением алтаря и возложением на престол священных предметов, освященных в Житомире”.

Першим настоятелем парафії Святого Миколая став Йосип-Іван Змигродський – уродженець Немирова на Поділлі. За радянських часів його доля склалася трагічно. Кілька разів Змигродського заарештовували, а 1930 року засудили до 7 років виправно-трудових таборів. Та свій термін ув’язнення він до кінця не відбув, бо 1935 року помер на Соловках.

Більшовики в 1938 році видали постанову про закриття храму. Парафія перестала існувати, а приміщення костелу було пограбоване й надалі використовувалося як склад. Восени 1943 року під час боїв за Київ споруда постраждала від артилерійського обстрілу – пошкоджень зазнали стіни та елементи декору. Тільки після війни її відремонтували, паралельно знищивши вітражі й розписи, після чого сюди переїхав Київський державний обласний архів. У вежах (загальна висота костелу – 55 м) розмістили станцію, яка глушила радіосигнали з-за кордону.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 13 грудня 1979 року колишній храм перетворили на Республіканський будинок органної та камерної музики. На місці головного вівтаря встановили орган чеської фірми Rieger-Kloss.

Сумні фото. Київського органу більше немає

Тільки в січні 1992 року тут вперше за понад пів століття провели римо-католицьку службу. 25 червня 2001 року під час свого візиту до України сюди завітав Папа Римський Іван Павло ІІ. У наші дні храм належить римо-католицькій парафії та Національному будинку органної та камерної музики. Служби Божі проводять українською, польською, іспанською мовами та латиною.

Як київська культурна пам’ятка стане схожою на хмарочос у Нью-Йорку

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram