Корнія Чуковського (справжнє ім’я Микола Васильович Корнєйчуков) вважають дитячим письменником, на творах якого зросло вже кілька поколінь. Та насправді масштаби його творчості набагато ширші. Чуковський – і письменник для дорослих, і публіцист, і літературний критик, і плідний перекладач (найбільше з англійської мови). А ще менше відомо про те, що і своїм походженням, і своїм життям Чуковський був тісно пов’язаний з Україною.

31 березня 1882 року у Санкт-Петербурзі народився Микола. Батьком хлопчика був Еммануїл Левенсон, син відомого одеського лікаря. Мати Катерина була служницею в домі Левенсонів. Гарненька Катря впала в око молодому пану. Невдовзі всі помітили що дівчина носить під серцем дитя. Син вирішив одружитися, та батьки були проти – це ж справжнісінький мезальянс. Шанована родина, почесні громадяни Одеси, а тут якась селянка з-під Полтави. На сімейній раді вирішили – дали грошей жінці й вказали на двері. Та Еммануїл не залишав коханої, утримував її фінансово. До речі, за три роки до народження Миколи, у перелюбі народилася ще донька Марія. Левенсони, щоби син більше не стрибав у гречку, одружили його на польці, і він виїхав у Варшаву. Катерина лишилася сама, без матеріяльної підтримки. Робити було нічого, зібрала дітей і подалася до Одеси.

Мати заробляла на життя голкою. Коли Миколі виповнилося шість – його віддали до дитячого садка мадам Бухтєєвої. Потім пішов у школу, та в 5 класі його виключили з навчального закладу через Циркуляр “про кухарчиних дітей” (згідно з цим документом, шлях до гімназій перекривався дітям незаможних верств населення, яким, на думку тодішньої влади, взагалі не варто було отримувати середню та вищу освіти). Але хлопець вирішив завершити освіту хоча б екстерном. Водночас опановував англійську. Дістав словник із вирваними сторінками, і працюючи маляром, заучував слова, а ввечері демонстрував матері вивчене. Ще в гімназії хлопець почав писати оповідання, але соромився і нікому не показував. Сам зачитувався пригодницькими романами Олександра Дюма, вивчав роботи Ніцше й Енгельса, а вечорами декламував вірші Едґара Пова.

У 18 років Чуковський познайомився з дочкою бухгалтера Арона-Бера Рувімовича Гольдфельда Марією. Шановане сімейство було проти такого союзу, закохані навіть збиралися втекти на Кавказ. Проте залишилися, і в травні 1903-го обвінчалися. На весілля прийшло чимало гостей і всі з квітами. Та подружжю потрібні були гроші, а не букети. Тому спритний наречений взяв капелюх і почав обходити гостей по колу.

Після церемонії молодята відразу ж поїхали до Англії. Та Марія пробула там пару місяців. Дізнавшись, що дружина вагітна, письменник негайно відправив її додому. 2 червня 1904-го Чуковський отримав телеграму, що в нього народився син.

Журналістську діяльність Чуковський розпочав у 19 років. Спочатку дописував для газет “Одесские новости”, “Южное обозрение”, як кореспондент протягом певного часу мешкав у Лондоні. Наприкінці 1905-го, коли вийшов царський маніфест про “дарування” демократичних свобод, заснував у Санкт-Петербурзі сатиричний часопис “Сигнал”. Але він встиг видати лише три числа, аж раптом був заарештований і звинувачений в “завданні образи Його Величності”. Дев’ять днів Чуковський перебував під арештом, аж поки дружина письменника Олександра Купріна Марія не внесла заставу, і його відпустили. Чуковський з допомогою адвоката Оскара Грузенберга – уродженця Катеринослава й випускника Київського університету – домігся виправдання.

У подальші роки, що передували революції, Чуковський багато займався журналістикою, перекладацькою діяльністю і літературною критикою. Близько зазнайомився з Володимиром Маяковським, Іллею Рєпіним, Анною Ахматовою, Олександром Блоком. Чимало уваги Чуковський приділяв дослідженню творчості письменників-модерністів. Зокрема, одним із найцікавіших для нього авторів був скандально відомий Оскар Вайлд. Спочатку Корній вважав творчість Вайлда досить поверховою, позерською і “салонною”. Проте з часом визнав його безперечні заслуги в розвитку британської культури. 1916 року Чуковський познайомився з Робертом Россом, який протягом тривалого часу був близьким колегою, порадником, другом і коханцем Вайлда. Росс, вдячний за поширення інформації про Вайлда в Російській імперії, подарував йому фрагмент рукопису “Балади Редінзької в’язниці” – останнього значного твору Вайлда, написаного ним після тюремного ув’язнення за розбещення молодиків. Чуковський справді зробив дуже багато для популяризації творчості Вайлда – читав лекції про нього в Києві, Вітебську, Москві, публікував критичні огляди його творів, перекладав їх російською мовою, зокрема й у формі викладу для дітей.

У радянські часи, та й сьогодні, Корній Чуковський найбільше відомий саме як дитячий письменник. Хоча, як бачимо, початковий період його творчості зовсім не був пов’язаний із цим напрямком у літературі. Річ у тім, що 1917 року Максим Горький запропонував Чковському очолити дитячий відділ у видавництві “Парус”. Відтоді він і почав писати поезії для дітей. У 1920-х з-під його пера вийшли такі популярні казки й поеми, як “Мийдодір”, “Айболить”, “Муха-Цокотуха”, “Телефон”, “Бармалей”, “Диво-дерево”. Унаслідок, з кінця 1920-х років письменник перетворився на об’єкт розгромної критики, яку розпочала вдова Леніна Надія Крупська. Типово для тих часів виник термін негативного значення – “чуковщина”. Усе це спонукало Корнія відійти від написання казок і повернутися до публіцистичної і редакторсько-перекладацької роботи. Тільки в післясталінські часи прийшло дійсно всенародне визнання творів Чуковського для дітей.

Поки Чуковський роз’їжджав по країні з лекціями, його дружина виховувала дітей: Лідію, Миколу й Бориса. У 1920 році Чуковський став батьком знову. Донька Марія, яку всі називали Мурочка, стала героїнею багатьох творів письменника (дівчинка померла в 1931 році від туберкульозу, за 10 років по тому на війні загинув молодший син Борис, а через 14 років не стало й дружини письменника).

В останні роки життя наймасштабнішим проєктом Корнія Чуковського стала підготовка Біблії для дітей. В умовах радянської цензури, навіть доби раннього “застою”, отримати дозвіл на появу такого видання було практично нереально. Як результат, 1968 року книга вийшла під назвою “Вавилонська вежа та інші стародавні легенди”, а замість Бога в ній фігурував “чарівник Яхве”. Але й наклад цього видання було конфісковано і знищено. Лише в 1990-му світ побачило друге видання книги.

Помер Корній Чуковський 28 жовтня 1969 року від вірусного гепатиту в Кунцевській лікарні.

Відомий критик Биков написав: “Він і ще б жив, якщо би безграмотна медсестра, яка робила йому укол, не заразила його через брудну голку жовтяницею, від якої він і помер. Під час внутрішньовенного вливання він, як завжди, розповідав сестрі щось про літературу”.

Похований на невеликому кладовищі селища Передєлкіно.

“У нього була величезна сила волі. Величезна працездатність, навіть у старості. Його робочий день починався о п’ятій ранку. Але й після обіду, коли він переставав писати, він не переставав працювати. Тому що Чуковський жив серед книг. Книги, книги і книги – це було головне в його будинку, головне в ньому самому”, – говорив Аркадій Райкін про письменника.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram