Він любив її понад усе, але втратив. Він врятував тисячі людей, але її не вберіг. Його віршами цікавилася Леся Українка, але він став медиком. Він був кавалером ордену Почесного легіону, але щоденники його комуністи наказали знищити. Контрасти.

Чи не найулюбленіша тема, починаючи від політики та економіки закінчуючи мистецтвом, для розповіді – контраст. Але з пісні слова не викинеш. І контраст став чи не основною причиною для без перебільшення величного подвигу українського вченого, подвигу в ім’я людяності.

Мідна пайса князівства Ратлам із зображенням бога-мавпи Ганумана. Часто бідняки чекали допомоги лише від нього

Дивовижне поєднання казкової розкоші та жахливої бідності. Золото та дорогоцінності в оздобленні палаців раджів і злиденні халупи (а інколи навіть і відсутність навіть якогось житла) та голод – частий їх гість. Індія кінця 19 століття. Батьківщина казкових мрій та жахливих епідемій. Контрасти.

Читайте також: Мрії та “походеньки за моря” українського купця…

На той час Індія була колонією Британії, Франції та Португалії. Але основним інтересом як метрополій, так і місцевих володарів-раджів (крім безпосереднього колоній тоді були ще формально незалежні князівства під протекторатом європейських держав) були прибутки та власне багатство. Що їм проблеми бідноти! Красиво і дивовижно було лише здалеку, а безпосередньо – незгоди та хвороби переважної частини населення, насамперед холера та чума. Для їх вивчення та пошуків шляхів приборкання споряджались експедиції (були й гуманісти та філантропи серед європейців)

В одній такій експедиції брав участь українець – Данило Кирилович Заболотний, що своїми дослідженнями здобув світову славу, його цілком заслужено назвали переможцем “чорної смерті” – чуми. Породження контрасту розкоші та злиднів.

Срібна рупія князівства Хайдарабад та мідна пайса князівства Індор – як уособлення контрастів індійського життя

Але про все за порядком. Про контрастні віхи в житті академіка Заболотного.

Народився майбутній академік в родині селянина на Поділлі в селі Чоботарка (тепер Заболотне) 16(28) грудня 1866 року. Рано залишився без батька, жив у дядьків – у Ростові-на-Дону та Одесі, навчався в гімназії.

Далі, з 1895, навчання на природничому факультеті Новоросійського університету в м.Одеса, де здібностями привернув увагу професора Іллі Мечникова. Саме Мечников 1886 порадив найняти Заболотного як репетитора для царевича Миколи (майбутнього царя), що саме тоді відпочивав у Одесі. Зароблені гроші Данило Кирилович витрачав на свою пристрасть – театр.

В період навчання захопився віршуванням, зацікавив своїми віршами Лесю Українку. Але літературні захоплення ледь не поламали йому життя. Разом з однодумцями перекладав іноземну літературу українською, писав патріотичну поезію. В цей час стались студентські заворушення і Заболотного заарештовують поміж інших. 1889 року, за півроку до закінчення, виключають з університету.

Але прямих доказів провини не було, ще й важка хвороба, Данила Кириловича звільняють для лікування. Він влаштовується працювати на Одеську бактеріологічну станцію. Тут він зрозумів: його покликання – епідеміологія.

Заболотному таки вдається за підтримки професорів отримати диплом про освіту: склавши екстерном іспити, стає магістром природничих наук. У тому ж 1891 році вступає на медичний факультет Київського університету св. Володимира, на третій курс.

З головою поринає у своє покликання, займається пошуками сироватки проти “чорної смерті” – чуми. У травні 1893 року він разом зі своїм викладачем І.Г.Савченком проводять дослід, що набув світового розголосу. Вони на собі випробовували способи імунізації проти холери, випивши розчин холерних вібріонів. Пізніше Заболотний майже всі антиінфекційні сироватки перевірятиме на собі.

По закінченню університету їде працювати лікарем у м. Кам’янець-Подільський, відхиливши таку спокусливу пропозицію професора Іллі Мечникова працювати в Пастерівському інституті Парижу. Він таки там працюватиме, через кілька років, у 1898, за заслуги там його нагородять орденом Почесного легіону. А доти – вперше в світі здійснює масове щеплення проти дифтерії, епідемія якої лютувала на Поділлі.

А ще – згадана експедиція в Індію 1896 для пошуків шляху подолання холери.

Данило Кирилович не був кабінетним вченим, були ще експедиції в Персію, Маньчжурію, Кавказ. Всюди він боровся з “чорною смертю” І перемагав. Було й таке: через необережний рух хворого вколовся зараженим шприцем, захворів, але сироватка врятувала – видужав. Він висунув блискучу гіпотезу, яка пізніше підтвердилась. Чуму в природному середовищі зберігають гризуни, служать природним “резервуаром” інфекцій та є джерелом зараження людей.

Кран (1000 дінар) Персії початку 20 століття, саме під час перської експедиції і зародилась гіпотеза про “резервуари” чуми – гризунів

Доля не щадила академіка. Рятуючи людство, втратив найдорожчих. Ще маленьким єдиного сина Петрика. В перипетіях Громадянської війни – кохану дружину. Думав, що їй, важкохворій, в рідній Чоботарці буде легше. Не доїхала. Велів не ховати, доки не приїде, плакав на могилі, заповів поховати поряд, коли помре.

Був радянським академіком, а щоб запобігти майбутніх підозр чекістів весною 1919 його привселюдно відшмагали шомполами козаки отамана Заболотного – сина двоюрідного брата (разом такий хід придумали). Тоді ж вилікував генерал-майора Української галицької армії Осипа Микитку.

Втративши рідних – опікувався сиротами, всиновив 13 дітей.

Наукова діяльність на благо “социалистической Родины”, а його щоденник було наказано знищити. Акт про це яскраво свідчить про погляди вченого:

“Дневник академика Д. К. Заболотного как содержащий буржуазно-националистические взгляды подлежит уничтожению путем предания его огню.”

Його останніми словами були: “Діти мої дорогі, любіть науку і правду.”

Помер 15 грудня 1929 року. Похований біля батьківської хати, біля єдиної та незабутньої дружини Людмили Радецької, як і заповідав.

Контрасти. Нелегке та славне життя. Життя людини, що перемогла непереможне та врятувала тисячі життів. Гідне життя.

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)