Бути українцем в Україні дедалі більше скидається на певний героїзм. Адже ти “не така”, якщо говориш українською, скажімо в Києві чи в Херсоні. Хтось обов’язкові спитає: “Зі Львова приїхала?”. У розумінні русифікованого покоління ти маєш бути “звідкись”, бо ти не розмовляєш російською.

Такі наслідки постійних русифікацій та заборон української мови в параграфах нашої історії. Як результат маємо затавроване покоління, якому російською зручніше. У світі теж нас не завжди сприймають з унікальною мовою, адже світові бренди не поспішають перекладати меню своєї продукції українською – повна біда з низкою брендів, які виробляють мультиварки, мікрохвильовки, плити, пилосмоки, соковитискачки, кавоварки тощо.

У царині надання послуг, принаймні в Києві – з мовним питанням взагалі якась халепа. Особливо у сфері спорту. Якщо знайти українськомовного стоматолога ще цілком реально, то відшукати такого тренера дуже непросто. Складно й у супермаркетах, кав’ярнях і крамницях. Є принципові, так, саме принципові російськомовні працівники. І на моє лагідне прохання перейти на українську можна втрапити в скандал.

Читайте також: Понад 80% українців обстоюють українську мову – соцопитування

Як бути мовним активістом в українському місті? Що робити, коли ваші мовні права порушують? Чи дає закон про мову захист ваших прав? На цю тему я вирішила поспілкуватися з активістами з Київщини та Херсону.

Дмитру Карпію, мешканцю Броварів, що на Київщині, новий мовний закон імпонує: “Це перший справді ґрунтовний закон, який не просто детально прописує захист української мови, а ще й запроваджує реальні механізми цього захисту. Але ідеального нічого не буває”.

Активіст із Київщини розповідає, що найчастіше його мовні права порушують у сфері обслуговування: “Часто буває, що перша мова, з якою до тебе звертаються як до клієнта – російська. І навіть якщо ти відповідаєш українською, на твою мову не переходять. Те, що я став помічати після 16 січня, так це російськомовна реклама. Саме 16 січня набула чинності стаття 32 мовного закону – про рекламу. Тоді я почав видивлятися вивіски та знаходити дуже багато порушень, які є порушеннями і моїх прав як потенційного споживача”, – зазначає Дмитро Карпій.

Броварчанин не звик мовчки ковтати мовні образи, тому всі порушення своїх прав фіксує та подає скарги відповідним органам: “Моя тактика – тихою сапою. Я майже ніколи не скандалю і, навіть, не заявляю на місці про порушення своїх прав. Це береже і нерви, і час. Зате подаю скарги на Урядовий контактний центр, Держпродспоживслужбу чи до інших розпорядників. І часто це має ефект, особливо коли до закладу приходять із перевіркою. Знаю, що є багато гарних судових прикладів перемог, але я на цю стезю не ставав. Принаймні, поки що. Із 16 січня я активно взявся за російськомовну рекламу, так само пишу про виявлені порушення (а їх багато) скарги. Наразі є суперечливі й неоднозначні реакції чиновників”, – розповідає активіст.

Херсонець Олександр Тарасов переконаний, що мовний закон вже краще захищає його права, як українськомовної людини, але нічого не робить для розвитку української. У Херсоні надзвичайно важливо саме розвивати та заохочувати українськомовне середовище, вважає Олександр:

“Закон про мову доволі добрий, щоб захистити українську мову, однак не достатньо добрий, щоб стимулювати її розвиток. Так, чинний закон містить у собі широкий перелік сфер застосування мови, від сфери обслуговування до діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування. Позитивним є те, що мовою освітнього процесу визначено українську, що нарешті призводить до переходу, так званих середніх шкіл з російською мовою навчання на державну. Окрему увагу приділино питанню друкованих ЗМІ, які можуть видаватись іншою мовою ніж державна за умови, що такий самий номер буде виданий українською. Не врегульованим лишається сегмент Інтернету та онлайнових медій. Загалом закон містить у собі ряд приписів і заборон, щодо використання української, це своєрідний державний “батіг”. Однак у законі немає “пряників”, які би заохочували до вивчення української. Таким “пряником”, наприклад, могли би бути податкові пільги, для підприємців, які спонсорують громадські організації, що опікуються питанням розвитку української культури”.

На півдні країни права українськомовного споживача порушують на кожному кроці, розповідає Олександр Тарасов, проте активіст вважає, що перемогти русифікацію можна завдяки якісному українськомовному контенту.

“У Херсоні зросійщення дуже потужне. Незважаючи на закон про мову, у крамницях обслуговування здійснюється переважно російською. На сесіях міської та обласної рад, інколи виникають питання, а чи відомо взагалі депутатам про існування відповідного закону? У школах, уроки проводяться українською, однак під час перерви, викладачі між собою та учнями спілкуються російською. Те саме й у вишах. І тут, простих заборон мало, потрібна потужна просвітницька робота насамперед громадських організацій. “Пласт”, “Просвіта” інші проукраїнські організації мають об’єднати свої зусилля, та щодня доносити людям, що мова – культурний код нації. Пропагувати її через різні культурні й мистецькі заходи. Створювати якісний українськомовний інтернетовий контент”, – вважає херсонець.

Коли твої мовні права порушують, можна вдавати, що все нормально. Власне, теж можна перейти на мову співрозмовника, і ніхто не образиться. Проте герої цього матеріалу так не роблять. Херсонець Олександр Тарасов організував на півдні перший осередок “Пласту” та створює якісний контент для своїх земляків. А броварчанин Дмитро Карпій тихо й спокійно висмикує бур’ян на Київщині, активно борячись із російськомовним контентом у сфері обслуговування.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram