Клим Поліщук – видатний представник української літератури 1920-х, який був знищений радянським режимом і пам’ять про якого намагалися стерти без сліду. Його твори не видавали протягом кількох десятиліть, а його ім’я не згадували навіть у літературознавчих працях. А він був яскравим представником “готичної” прози, творцем жанру “новели факту”, талановитим сатириком і проникливим психологом, чий творчий доробок зобов’язаний (хоча б тепер) посісти належне місце в історії нашої культури.

Клим народився 25 листопада 1891 року в селі Краснопіль, що на Житомирщині. Родина була бідною, тому хлопцю довелося рано скуштувати гіркої долі наймита. Батько навчив сина грамоті. У сім’ї Поліщуків шанували українську історію, мати розповідала казки та легенди, із її вуст звучали народні пісні. Змалку Клим виявляв неабиякий хист до віршування та малювання. Щоб трохи заробити грошей малював вивіски для крамниць і створював географічні карти для місцевих шкіл.

Шевченко був світочем для Клима, під впливом його творів хлопець писав поезії, які друкувалися в тогочасній періодиці. В журналі “Рідний край” під віршем Поліщука редакція видання зробила замітку, що талановитому юнаку потрібна матеріяльна допомога для здобуття освіти.

На цей заклик відгукнувся просвітянин із Житомира Всеволод Масюкевич. За його сприяння Поліщука відправили до Петербурга в училище при Академії мистецтв. Водночас Клим відвідував кооперативні курси та лекції психоневрологічного інституту. У 1909 році його роботи “Волинські легенди” та збірка дитячих казок вийшла друком у журналі “Дзвінок”.

За три роки Поліщук повернувся до Житомира, і до початку Першої світової працював у губернському земстві. Письменства не полишає, навпаки ще більше заглиблюється у вивчення українських мітів. Не оминає і громадського життя. Клим разом із вищезгаданим Масюкевичем і Савенком заснував часопис “Струмок”. Під час подорожей теренами західних регіонів України збирав фольклор. Окрім того, відвідував історичні пам’ятки. Свої враження від подорожей він описував у статтях, які друкувалися в часописах.

У 1915 році Поліщук потрапляє за ґрати. Його звинуватили у “мазепинщині” й вислали спочатку в Кременчук, пізніше – в Курськ. На сьогодні достеменно не відомо, чим саме займався Клим, що був позбавлений волі. За рік Клима мобілізували на північний фронт. Є припущення що він служив у санітарній бригаді. У той період з-під його пера народилася низка нарисів про жахіття війни. Пізніше вони ввійдуть до книги “Серед могил і руїн” (1918).

Під час буремних подій 1917-го Клим ненадовго повернувся до Житомира. Потім він мешкав у Ризі, згодом перебрався на північ Латвії. Там вийшла його збірка поезій “Співи в полях”. Взимку того ж року Поліщук приїхав до Києва. Тут він став свідком Української революції. Пережиті події того часу він напише у своїх новелах. Клим разом із Терещенком, Савченком, Курбасом й іншими створив різні мистецькі об’єднання. Зокрема “Музагет”, “Мистецький цех”, “Профспілки митців слова міста Києва”. Також Поліщук працював редактором у видавництвах, входив у редколегії, активно друкувався.

У 1920 році Поліщук, як і чимало інших українських письменників, подався до Кам’янця-Подільського, потім на Галичину, де прожив п’ять років. Там він одружився з Галиною Мневською – письменницею, акторкою та педагогинею, яку знали під псевдонімом Галина Орлівна. У шлюбі народилася донька Леся.

Цей період був найпліднішим у діяльності Клима. Тут з’явилися найкращі твори “Жменя землі. Галицькі легенди”, “Казка палацу”, збірка “Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції”, “Воєнко”, “Розп’ята душа”, “Веселе в сумному”, “Ангельський лист”, “Гуляйпільський батько” й “Отаман Зелений”. Також Поліщук редагував часопис “Український емігрант” та започаткував видання “Мамай”.

У 1925-му Поліщук разом із родиною оселився в Харкові. На переїзді наполягала дружина. Вона влаштовувала істерики, ставила ультиматуми – або він їде з ними до УСРР, або вона його покине. Клим поступився. Переїхали. Спочатку все йшло досить непогано. Його твори користуються популярністю, регулярно публікуються на шпальтах радянських журналів. Але в сімейному житті назріла драма – дружина закрутила роман на стороні. 1928 року шлюб розпався.

На початку листопада 1929-го Поліщука безпідставно звинуватили в приналежності до Спілки визволення України. Свого часу навіть ходили чутки, що це колишня дружина написала донос. Сам же Клим постійно звинувачував жінку в тому, що це вона спонукала переїхати до СРСР. Слідство тривало недовго, вже в січні 1930 року Поліщуку оголосили вирок – 10 років таборів. Того ж року його колишню дружину також заарештували й вислали до Казахстану.

Клим Поліщук відбував покарання в концтаборі Карлаг, потім на Соловках. Хворий, змучений тяжкою працею, але сповнений надії на краще, термін ув’язнення за кілька років мав закінчитися, він мріяв про свободу, про можливість продовжити трудитися на літературній ниві. Він ще не знав, що його долю, як долі сотень інших в’язнів було вирішено 9 жовтня, а 3 листопада 1937-го постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР письменника разом із великою групою діячів культури розстріляли в сумнозвісному урочищі Сандармох.

Реабілітували письменника вже за часів незалежної України – 14 квітня 1992 року.

Проклятого віку музична струна,
Далека і близька чудова мана,
Сміється промінням жадобних очей,
Палає горінням кривавих ночей, –
Про неї легенди снує сатана…
Не знав я ніколи імення її,
Та з нею єднались жадання мої.
Без неї про щастя я мріять не смів,
А з нею вмирає натхненний мій спів,
Як гинуть під стужу в гаях солов’ї.
Самотній блукаю на чорній стерні,
В стерні догоряють забуті вогні, –
Вона ж, як проклятого віку мана,
Моїми слідами слідкує подна
І знає про неї один сатана…

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram