Під час підготовки до ухвалення в парламенті законопроектів “Про свободу совісті та релігійні організації” та “Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором” Центр Разумкова провів у березні цього року чергове дослідження релігійної ситуації в Україні.

На запитання до громадян України, з якою саме православною церквою вони себе асоціюють, ті відповіли так:

  • з УПЦ (КП) – 26,5%,
  • з УПЦ (МП) – 12%,
  • з УАПЦ – 1,1%,
  • “просто православні” – 24,3%.

“Довоєнні” опитування, які Центр Разумкова проводив на цю ж тему сім років тому, мали такі результати:

  • з УПЦ (КП) – 15,1%,
  • з УПЦ (МП) – 23,6%,
  • з УАПЦ – 0,9 %,
  • “просто православні” – 25,9%.

Перевагу УПЦ (КП) над УПЦ (МП) зафіксовано нині в усіх регіонах України, за винятком сходу та півдня. Там вони мають абсолютно однакові показники – 21–22% вірян. Те, що саме тут точиться основна “боротьба” за душі парафіян, вказує рекордна кількість “просто православних”, чисельність яких досягла 50%, тоді як загалом по Україні до цієї категорії себе зараховує лише 24,3% опитаних.

Вважається, що до війни з Росією тут, безумовно, домінувала Московська патріархія. Втім, фактор “панування Москви” у цьому регіоні вельми перебільшений. Згідно з офіційною статистикою, парафії УПЦ (МП) розміщені переважно у центральному регіоні України – 46%. Тоді як на південному сході України – лише 18,6%.

Нічого дивного у цьому немає, якщо згадати, що люди там були свого часу не так “оправославлені”, як “осовєтізовані” та “атеїзовані”. До того ж треба мати на увазі, що православні громади переважають лише в центральній Україні, де вони становлять 62% загальної кількості релігійних об’єднань. Саме тут, сьогодні, вирішується доля єдиної Помісної Церкви. Тенденції очевидні. Вони полягають у двократному зростанні загалом в Україні прихильників Київського Патріархату і такому самому скороченні чисельності симпатиків Московського патріархату.

До війни з Росією Московський патріархат мав перевагу на сході та півдні України, в основному завдяки думці “неоцерковлених” громадян. Результати громадської думки засвідчили, що жителі цього регіону України демонстрували й демонструють найменшу релігійну самоідентифікацію, віруючих там лише 42,7%, що становить абсолютний мінімум за всі роки досліджень Центру Разумкова релігійної ситуації в Україні.

Сьогодні вони, виходячи зі свого розуміння вирішення питання єдиної Церкви, переважною більшістю вважають: якщо церква українська, то її центр має зосереджуватися в Києві, а не Москві.

Вони не хочуть у себе “русскага міра”. Приклади його панування в Криму та на Донбасі виявилися вельми показовими та промовистими. Тому кількість тих, хто підтримує єдність із Російською Православною Церквою за останні сім років знизилася з 22% до 7,7%.

Втричі! Та що казати, якщо навіть серед парафіян УПЦ (МП) 14% вважають, що центром творення Помісної Церкви має бути Патріархат Київський. Саме тому чисельність “просто православних” на сході та півдні України, тобто православних християн, що перебувають у пошуку своєї релігійної ідентичності, зросла більше ніж удвічі.

Причини цього добре розуміють як в Російській Православній Церкві, так і в її філії – Українській Православній Церкві Московського Патріархату. Священний Синод цієї церкви поспішає заявити на увесь світ: “Не треба називати нас “Московською Церквою” лише тому, що ми бережемо тисячолітню духовну традицію, яка бере початок від Володимирового Хрещення Київської Русі у благословенних водах Дніпра й об’єднує мільйони вірян, які мешкають сьогодні і в Москві, і в Мінську, і Кишиневі, й багатьох інших містах та державах по всьому світу”.

Як показує дослідження Центру Разумкова, українці сьогодні все менше й менше зважають на цю “традицію” прив’язки їхньої церкви до Москви. Більше того, цю “традицію” не визнає і світове православ’я. На Всеправославному Соборі 2016 року йшлося про невизнання канонічного статусу Української Православної Церкви як частини Московського Патріархату, адже Всеправославний Собор дотримується Томосу 1689 року, за яким Київська митрополія не входить до складу Московського Патріархату.

На цьому ґрунті й базуються кроки Президента України та Кабінету Міністрів у царині відносин між суспільством та церквою. Маємо надію, що невдовзі на цих засадах базуватимуться й кроки Верховної Ради.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]