Отець Кирило Селецький народився 28 березня 1838 року поблизу Самбора в селі Підбужжя. Його батько працював учителем, а мати займалася домашнім господарством. Першу освіту майбутній отець отримав у Головній школі Самбора. Пізніше вступив до Самбірської гімназії, яка тоді була дуже відомою в Галичині.

По закінченню гімназії за порадою батьків Кирило Селецький вирішує вступати до Львівського університету на богословський факультет. Там він навчався три роки, а продовжив навчання у Перемишльській семінарії, щоб стати священником. За чотири роки Кирило закінчує семінарію і незабаром одружується з донькою пароха Миколи Івасівки – Емілією Івасівкою.

У 1860 році на свято Собору Пресвятої Богородиці Кирилу Селецькому було уділено тайну священства. Та лише 19 червня 1874 року отець отримав парафію у селі Жужеляни, що на Сокальщині. Сам він почав приділяти багато часу для розвитку парафіян, оскільки ті часто мали проблеми з алкоголем та злиднями: отець заснував кілька позичкових кас. Ці каси, які позичали гроші безвідсотково, рятували людей під час матеріальної скрути. Створив і громадські комори, де бідні люди могли брати збіжжя, заснував молочарні для дітей із бідних родин, яких батькам було важко прогодувати.

Під час своєї душпастирської праці отець Кирило розумів, що людям потрібне навчання. Спочатку він проводив зібрання в парафіяльній канцелярії, потім людей стало настільки багато, що йому довелося відкрити окрему хату-читальню, де проводилися бесіди на актуальні теми та читали Біблію, історію України. Багато молодих людей під впливом отця виявили бажання здобувати освіту. З одного тільки Жужеля, за часів праці у ньому отця Селецького, вийшло вісім священників і десять вчителів. Також з його ініціативи у селі Жужеляни відкрили Товариство Івана Милостивого, а в селі Цеблові була заснована молочарня.

Кирило Селецький був не лише хорошим священником, а й відомим письменником. Із 1868 року отець Кирило активно пише та друкує свої твори в часописах “Просвіти”, у періодичних церковних та суспільно-політичних виданнях: “Прапор”, “Нива”, “Душпастир”, “Посланник”, “Діло”, “Християнський голос”, “Богословський вісник”, “Руський Сіон”, “Книжечка Мессійна”. Головна тема друкованих творів – виховання християнських цінностей, які повинні стати загальнолюдським надбанням. Головна ідея – ідея служіння Богу, а, відповідно, і людям.

Вагому роль священник відіграв і в становленні української мови. Він представив читанку народною мовою, яка називалась “Своя хата”. На жаль, вона не була видана одразу, оскільки в товариства “Просвіта” не вистачало для цього грошей. Та все ж, 1869 року “Своя хата” вийшла друком. Читанка була збіркою різних за жанром творів, які об’єднувалися християнською та національною тематикою і проблематикою. Усі історії – події з реального життя автора. З перших сторінок відчутно силу слів, наче в Шевченка. Не дарма на титульній сторінці розміщені слова “В своїй хаті своя правда, і сила, і воля”. Отець добре усвідомлює важливість національного самоствердження.

Отець Кирило Селецький також долучився до відродження чернецтва східного обряду української греко-католицької церкви, він випередив у своїй праці багатьох церковних діячів, зокрема й митрополита Андрея Шептицького. У той час, щоб дівчині потрапити в монастир, потрібна була певна грошова плата, яку священник скасував. Він вважав, що краще нехай кандидатка принесе розум, серце й любов до Христа.

Завдяки співпраці отця Кирила й отця Єремії Ломницького, а також молодої львів’янки Михайлини Гордашевської, стало можливим заснування нового Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. 27 серпня 1892 року, в день Успіння Богородиці, відбулося посвячення і відкриття першого дому Сeстер Служебниць НДМ у селі Жужеляни. На жаль, і сьогодні продовжується дискусія щодо першості отців у створенні згромадження: отця Кирила Селецького та отця Єремії Ломницького, яка була започаткована ще за життя отців, проте вони двоє зробили внесок у заснування чину.

До речі, у 1938 році сестри-служебниці мали в Європі 92 монастирі, в яких проживало 494 сестри. Сестри опікувались 76 дитячими садками, де перебувало понад 5 000 дітей, а також 15-ма сиротинцями, де проживало 380 сиріт. Протягом перших років радянської влади були ліквідовані всі монастирі, багато сестер зазнали репресій і були заслані в Сибір. Монастирі ССНДМ були ліквідовані в Чехії, частково в Польщі та Югославії.

Згодом отець Кирило вирішує створити ще одне монаше згромадження, про що повідомляє 27 грудня 1909 року. Саме так було започатковано Згромадження сестер святого Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії в селі Цеблові.

Помер отець Кирило Селецький 28 квітня 1918 року в будинку Згромадження сестер св. Йосифа Обручника в Цеблові. Тіло було перенесене до церкви в Жужелянах, а 1 травня за участю 20 священників і великої кількості парафіян, тіло поховали в каплиці на Жужелянському цвинтарі.

За свою невтомну працю на духовній і просвітницькій ниві отець Кирило Селецький був відзначений почесними нагородами – крилошанськими відзнаками. У рік відзначення 50-річчя священства у 1910 році австрійський імператор надав отцеві найвищу нагороду – Хрест Лицарського Ордену Франца Йосифа. Беатифікацію (нижчий процедурний рівень, необхідний для канонізації) намагався розпочати ще в 1941 році митрополит Андрей Шептицький, поставивши отця Кирила Селецького першим у списку серед кандидатів у проголошення святими Церкви. Наразі це не було здійснено через прихід радянської влади.

Хто як не монахині, чини яких заснував отець Кирило, знають про свого Предтечу. Для сестри Ангелини, з якою ми вели розмову, надзвичайно болючою є тема про заснування згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії:

“Отець Кирило Селецький єдиний засновник згромадження, а те, що в нього забрали його “дитину”, дуже засмутило й поранило отця. Він дуже важко справлявся з такою втратою, але навіть попри заборони бути наставником у сестер вів з ними листування”. У селі Цеблів у монастирі перебуває троє сестер, які займаються вихованням дев’ятьох сиріт. “Отець Кирило був світлою та щирою людиною, яка допомагала всім тим, хто має потребу, попри проблеми у власному житті. Він намагався дати селянським дітям ту освіту, яку вони не могли отримати від власних батьків, які важко працювали та часто були безграмотними”.

Зараз справді хочеться, щоб пам’ять про таку видатну людину відродилася. Щоб добрі справи не залишалися лиш згадками на папері, а стали взірцем для наслідування.

Скандал – діагностика наших ідеалізацій

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]