З усіх сусідніх держав, найбільший вплив на українські землі мали Річ Посполита, Росія і Австро-Угорщина. Імперія Габсбургів, судячи з усього, єдина велика європейська держава, яку найменше вабило володіння заморськими територіями.

І Російська імперія, так само, як і Австро-Угорська, прагнула до монолітності своїх володінь. Але ж тривалий час у складі російської держави перебували Аляска та Форт-Росс, а згодом і Порт-Артур у Китаї. Навіть Річ Посполита, а точніше, її складова частина – Велике князівство Литовське – долучили до королівства герцогство Курляндське, а воно в XVII столітті мало дві маленькі заморські території: острів Тобаго у Карибському морі (нині належить до Республіки Тринідад і Тобаго) та, хоча й лише на 10 років, Гамбію в Африці.

А що ж Австрія, “неорганичная и лишенная собственной миссии” (за висловом Бердяєва)?

І як розуміти гасло австрійських імператорів “Alles Erdreich ist Österreich untertan” (“Уся земля підвладна Австрії”) або латиною, офіційною мовою імперії, “Austriae est imperare orbi universo” (“Місія Австрії керувати всім світом”), як не прагнення захопити всю планету?

Як тоді пояснити заснування – з дозволу імператора – Остендської компанії, що мала дві факторії в Індії? Назва співзвучна з Ост-Індською компанією, проте це лише зовнішня схожість. Остенде – портове місто у Бельгії, де базувався флот колоніальної компанії. Правління ж розташовувалося в Антверпені. Ця частина нинішньої Бельгії у XVIII сторіччі була володінням Габсбургів і називалася Південними Нідерландами, тож формально експансія компанії може вважатися австрійською.

Компанія проіснувала недовго з 1717-го до 1727 року, нею були засновані дві факторії в Індії. Але тиск Нідерландів, які ворогували з австріяками, і британців, які самі націлилися на загарбання Індії, змусили імператора поступитися й відкликати патент у Остендської компанії.

Але в другій половині XVIII сторіччя інтереси імператора Йосифа та його матері Марії-Терезії знов сягнули за моря. У 1778 році австрійський корабель “Йосиф і Марія” доплив до Нікобарських островів у східній частині Індійського океану. Незадовго перед тим ці острові були приєднані Данією, але поселенці не витримали й полишили колонію. Скориставшись з нагоди австрійці підняли свій прапор над одним із островів архіпелагу, підписали угоду з тубільцями й заснували там поселення. Під австрійською короною Нікобарські острови пробували лише п’ять років. Кораблі австрійського флоту відвідували архіпелаг й у XIX столітті, але розгорнути повноцінну експансію в цій частині світу у Відня не стало духу.

Ще один приклад пов’язаний з долею міжнародного авантюриста Моріца-Августа Беньовського (1746-1786). Уродженець Словаччини, він перебрався до Польщі. Згодом, потрапивши за участь у повстанні проти російської влади у заслання аж на Камчатку, він з іншими засланцями угнав російський корабель, переплив три океани, оглянувши дорогою Мадагаскар. У Відні він запропонував приєднати Мадагаскар до імперії, але зацікавити Габсбургів не зумів. Далі він вирушив до Парижа, і отримав дозвіл колонізувати цей острів для Франції. Але в підсумку Беньовський проголосив себе королем незалежної держави Мадагаскар і загинув у бою з урядовими французькими військами.

У XIX столітті Північний Борнео, наче валіза без ручки, переходив від одного власника до іншого, особливо не потрібний ані султану Брунею, який віддав його в оренду американському консулу, ані США, що не змогли дати раду цій території, ані приватній компанії, що перекупила оренду, і зі свого боку скинула 76 тисяч квадратних кілометрів (дорівнює площі сучасної Австрії!) тропічних лісів австрійському консулу в Гонконгу барону фон Овербеку. Приватна ініціатива дипломата не знайшла розуміння у Відні, і ці володіння так і лишилися власністю приватних осіб, згодом Овербек вийшов з участі в цій авантюрі, а його компаньйони – брати Дент – перейшли під британський протекторат у 1888 році. Нині ця земля – губернія у складі Майлайзії.

До 1700 року в заморській експансії Австрії просто не було потреби: інша гілка дому Габсбургів – іспанська – і так володіла величезною імперією, над якою ніколи не заходило сонце. Це й стало причиною відсутності зацікавленості Відня у захопленні колоніальних володінь. У той час як французи та англійці засновували колонії в первинному значенні – плацдарми на далеких берегах, що згодом стали в пригоді для просування експансії та поділу цілих континентів, – австрійські Габсбурги покладалися на Габсбургів іспанських, отже не змогли набути досвіду й не розвивали флот і колоніальні війська. Обидві їхні імперії зазнали поразки: Іспанія від США в 1898 році, а Австро-Угорська в Першій світовій.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram