Коли у спадкоємця престолу Павла Петровича народився третій син, сталася подія, яку можна назвати найбільш трагікомічною в історії України. У серпні 1796 року звістка про появу на світ внука імператриці Катерини II, згодом відомого нам Миколи I, долетіла й до Миколаєва, заснованого всього лише сім років тому.

Місто святого Миколая привітало народження Миколи Павловича Романова з таким розмахом і запалом, як не робили ніде більше й ніколи раніше. Хтось пустив поголос, що імператриця на радощах указом дозволила народу три дні грабувати крамниці. Історії невідомо, скільки й чого саме треба було випити, щоб вигадати таку ахінею, а головне – повірити в неї, але сталося те, що сталося, і кавуни на миколаївському базарі стали першими жертвами ошаленілих матросів, солдатів і просто авантюристів.

Дійшло до того, що сама Катерина II дала письмовий наказ: “До сведения нашего дошло якобы в Херсоне произошли от матрозов буйства и про дерзости, клонящиеся не токмо к нарушению спокойствия сего города, но и ко оскорблению Величества”. Далі імператриця наказала командувачу Чорноморського флоту віцеадміралу Мордвінову й генерал-поручику Хорвату: “Следствие произвесть над преступниками строжайшим образом <…> открыть прямых виновников и соучастников сих беспорядков и их намерение, также причины к тому побудившие”.

Лише три роки минуло, як французька революція знищила не тільки інститут монархії у Франції, що був, здавалося, непохитним, а й відправила під ніж гільйотини самого французького короля та купу аристократів. У аристократії Російській імперії слово “Жак” (від Жакерії, повстання) викликало жах, перспектива піти на ешафот слідом за французькими вельможами їх не дуже надихала.

У червні 1796 року, з нагоди народження онука імператриці Катерини відбулися дрібні погроми на базарах у Єлисаветграді (нині Кропивницький) і Гуляйполі. А вже зранку в неділю, 10 серпня, у Миколаєві матроси, озброєні кавунами, “пішли в атаку”: “Матрозы кричали “Ура!” и “Жак!” провозглашали нового императора, а потом грабили мужиков, городничий едва спасся бегством,” – доповідали в одному з рапортів про подію.

Пошесть погромів охопила й Севастополь, а на 15 серпня аналогічний бунт мав розпочатися в Херсоні. Херсонських матросів підбурювали їхні колеги з Миколаєва, які вели агітацію у центральному місті губернії, запевняли, що грабунок “височайше” дозволений, і всі їхні дії будуть прощені.

Херсонський оберкомендант граф де Вітт зазначив у рапорті про підсумки розлідування: “Из Николаева пришли два матроза и сказывали, что уже в Николаеве читали указ государыни, что дня рождения великого князя Николая Павловича позволено через три дня грабить лавки”.

Але в Херсоні влада відреагувала вчасно та не дозволила розгулятися масовому безумству. Матросів, які закликали грабувати крамниці заарештували, кільканадцять мешканців Олешок, які прибули до Херсона у сподіванні легкої здобичі, затримали, поки ті вичікували часу “ікс”, сховавшись у комишах. Мародерів-солдатів Чорноморського батальйону, які під орудою сержанта Греченкова встигли пограбувати обоз з кавунами – схопили.

Адмірал Мордвінов, собі на виправдання та в прагненні заспокоїти налякану можливим зв’язком із французькою революцією Катерину, запевняв у звіті про придушення бунту: “Слово “Жак” не имеет никакого отношения к французской (Жакерии), так как оно истинно малороссийское и означает продажу, разбор”.

І справді, таке значення слова “жак” є в словнику Гринченка, тож версія командувача ЧФ Мордвінова мала всі підстави на існування.

Вже незабаром Катерина II померла, і в листопаді того ж 1796 року імператором став Павло I. Його правління явно несло на собі відбиток абсурду Кавунового бунту, а закінчилося вже на самому початку XIX сторіччя внаслідок останнього палацового перевороту в історії дому Романових.

Розслідування інциденту назвало імена винуватців, переважно матросів з кораблів Чорноморського флоту й солдатів миколаївського гарнізону, але головним з них, охарактеризованого, як “сущий Пугачев” призначили майора на прізвище Бутмі-де-Кацман недавнього героя взяття Ізмаїлу, про якого високо відгукувався сам Суворов.

Солдат і майора Бутмі-де-Кацмана на покарання відправили служити до Криму, а матросів перевели працювати до Катеринославу (нині Дніпро) на ливарний завод. Відносну м’якість покарання можна пояснити хіба що радістю з приводу того, що бунт не мав антимонархічної спрямованості, його гасла не закликали до справжньої революції, а причини були радше “економічними”.

Фейкові новини, як можемо переконатися, виникали навіть у XVIII столітті, і призводили до відчутних наслідків. Особливо в умовах зовнішньої (у даному випадку – від французької революції) загрози.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram