Якщо провести конкурс на звання національного напою українців, переможцем буде кава. Її шанувальниками будуть всі верстви населення, без поділу на заможність та політичні вподобання. Кожен ранок в повітрі зависає той чарівливий та бадьорий шлейф аромату кави. А якщо просто, без цілі, гуляти містом, то цей флер, змішуючись з іншими запахами, утворюватиме ту атмосферу міста, живого, енергійного, бадьорого. Сучасного українського міста. Не лише міста, села теж в питанні кави інколи можуть дати фори. І кава, до того, смачна не лише зранку!

Нагнав апетиту? Захотілось того концентрату аромату та бадьорості – свіжо завареного згустку енергії?

А що ми знаємо про каву? Дехто зможе назвати кілька країн-виробників. Ще іноді прийде на думку легенда з домішкою національної гордості про Юрія Кульчицького, львів’янина, що взяв мішки з кавою як винагороду за порятунок Відня від турецької армії та став першим віденським кав’ярником. Рідко хто згадає, що кавові ягоди до обробки нагадують вишні, з двома зернами посередині.

А де батьківщина кави? Звідки почалося дійсно тріумфальне завоювання світу цим напоєм?

Колись давно, ще до часів Христа, один пастух помітив, що кози, поївши ягід з одного деревця, були бадьорі, стрибали та грались без упину. Так, завдячуючи козам, люди дізнались про чудесні властивості ягід кавового дерева. Спочатку їх споживали, загорнувши в жир, такі своєрідні енергетичні палички, що надавали сил та бадьорості в сурових умовах пустелі. Було це в ефіопській провінції Каффа. З часом кава зайняла друге місце серед напоїв за споживанням, змінились та врізноманітнились способи приготування.

Перейдемо до суті нашої розповіді. Ефіопія, або вірніше для тих часів Абіссинія, славна не лише як батьківщина кави. Дивовижа тут на дивовижі. Африканська країна, але панівна релігія – православне християнство. Календар має тринадцять місяців. Абетка теж своя, числа теж записують з її допомогою. Довго все перераховувати. Краще, може, про кохання?

Біблійний цар Соломон був відомий своєю мудрістю. Але не менш відома інша грань його особистості. “Пісня пісень” з Книги псалмів Біблії – любовна лірика царя Соломона, що дійшла до нас через віки. А присвятив ці вірші закоханий цар цариці Савській Бількіс, або Македа – як її звуть ефіопські легенди. Візит її до Соломона описано в Книзі царств Біблії, без любовних пікантностей звісно. Ця “лав сторі” гідна голлівудського сценарію, але нам цікаве інше.

Сава – то теперішня Ефіопія, а царі Ефіопії-Абіссинії ведуть свій родовід від “плоду кохання” Соломона та цариці Македи-Бількіс Менеліка. Навіть більше – самі ефіопи вважають себе нащадками зниклих колін (племен) євреїв.

Ця країна, як і Ліберія, на відміну від інших країн Африки, ніколи не була колонією європейської країни. Споконвіку вільна і незалежна. І боронила свою свободу не шкодуючи крові та життя.

Бирр Менеліка II, велика срібна монета, абіссинський аналог талера

Кінець 19 століття для Абіссинії спокійним назвати важко. Війни з перемінним успіхом з Єгиптом та Суданом. Скориставшись ситуацією Італія окупувала північні прибережні райони Ефіопії. Теж хотіла колоніального африканського пирога.

У ці буремні часи до влади прийшов Менелік II. Він відновив єдність держави, придушивши ядра сепаратизму. У 1889 році між Італією й Абіссинією укладено Уччіальський договір, за яким Менелік II визнав перехід до італійців прибережних районів. Це стало причиною майбутніх проблем.

У 1890 році Італія створює з окупованих областей колонію Ерітрея. Скориставшись тим, що договір був складений італійською та амхарською (ефіопською) та мав через це відмінності (італійці заздалегідь постарались), Італія оголошує про свій протекторат над Абіссинією. Це стає приводом для війни. Військові дії поновились 1894 року, а до жовтня 1895 року італійці окупували значні території. Ситуація стала критичною.

1/32 бирра Менеліка II, роздрібна мідна монета

І саме в розпал цих подій в Абіссинії перебуває експедиція Миколи Степановича Леонтьєва.

Микола Леонтьєв народився 26 жовтня 1862 року в селі Мала Березівка Косівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (зараз село Захарівка, Світловодський район, Кіровоградська область) в родині дворян Леонтьєвих.

За іншими даними – в станиці Васюринській на Кубані. Нащадок запорозьких козаків, що переселились на Кубань. А Мала Березівка – припускають – була паланкою його діда, купив він цей маєток вже після повернення з мандрів.

Навчався в Миколаївському кавалерійському училищі, після закінчення був зарахований в лейб-гвардії Уланський полк, з 1891 року – поручик запасу.

Але пристрастю всього його життя були мандри. Побував у Персії, Афганістані та Індії. Був дійсним членом Імператорського Російського географічного товариства. Всебічно освічена людина.

Мрія відвідати Абіссинію здійснилась несподівано та зовсім неочікуваним способом.

Росія не була б Росією, якби вже тоді не полюбляла “многоходовочки” та не шукала своїх інтересів у найнеочікуваніших місцях. Росія в колоніальних загарбаннях Африки не брала участі. Але зв’язками з Ефіопією хотіла обмежити вплив європейських країн у північно-східній Африці, сподіваючись зміцнити свої позиції на стратегічному шляху через Червоне море із Європи в Азію.

Тому в Абіссинію споряджається експедиція 1894 року з головною метою – встановлення між державами дипломатичних відносин та пропозицією про допомогу в створенні потужної регулярної армії. Питання, мабуть, риторичне: щось в поведінці цієї держави за більш як сто років змінилось?

А ширмою (“многоходовочка”, хіба ні?) офіційно афішувалось завданням експедиції «… вивчення перебігу світил небесних, країн землі, віри, законів, традицій і звичаїв народів, на землі живуть, тварин, на землі живуть, і рослин».

Завгоспом експедиції був Семен Пилипович Гарбуз (Гарбузенко), житель тої таки Косівської волості Херсонщини, після повернення – був управителем маєтку в Малій Березівці.

Після довгої та важкої мандрівки у березні 1895 року загін нарешті дістається до Ентото – резиденції негуса (так звався офіційно титул імператора Абіссинії, “Король королів” та “Лев племені Юдейського”). Ефіопський володар нічого доброго не чекав від європейців, але в цьому випадку, справедливості заради, відмічу – російська “многоходовочка” була корисною й ефіопам. Врочиста зустріч, а далі було ефіопське посольство до Санкт-Петербургу на чолі з двоюрідним братом імператора принцом крові Дамто.

Дипломатичні відносини було встановлено, крім того, у листопаді 1895 року з Росії були таємно завантажені на пароплав для доставки Менеліку 30 тисяч гвинтівок, 5 млн патронів, артилерійські снаряди, 5 тисяч шабель. Відряджання корабля зі зброєю в Африку могла бути зроблено тільки на рівні Російського військового міністерства з неодмінним повідомленням Міністерства закордонних справ, щоб «не влипнути» з цією таємницею операцією на світовій арені. Нічого не нагадує?

Про “іхтамнєтів” я згадав не дарма. Чисельні добровольці з Росії воювали на боці ефіопів, були лікарями та інженерами. Факт для роздумів: Леонтьєв повернувся в Росію разом з 8-ма тисячами “абіссинських” козаків і був приписаний до 1-го Уманського полку у званні осавула. Реформа армії, створення шпиталю, навіть заснування газети – це лише частка його заслуг.

1 герш Менеліка II, дрібна срібна монета

Це стало переломом. Битва при Амба-Алаге 7 грудня 1895 року завершилась поразкою італійців. Ефіопія запропонувала мир. Після відмови італійців війна продовжилась.

А 1 березня 1896 року відбулась битва під Адуа, значну роль в якій відіграли росіяни як добровольці, лікарі та радники. Нищівна поразка Італії. Досі цей день – національне свято Ефіопії. Далі був мирний договір, за яким Італія визнала незалежність Ефіопії. І головне – вперше в історії африканська держава змусила європейську виплатити контрибуцію!

У винагороду Леонтьєв отримує від негуса Абіссинії Менеліка II титул графа Абая, спеціально для нього створеного. Пізніше призначається на пост генерал-губернатора екваторіальної Абіссинії. За заслуги та виконання спеціальних доручень як посла негуса одержує військове звання “деджазмегі”, що відповідає маршальському.

Після повернення в Росію 1900 року веде життя поміщика в Малій Березівці, брав участь у російсько-японській війні 1904-05 років, після чого виїхав у Францію, де і помер у Парижі 17 (26) червня 1910 року.

Отака от кава з “іхтамнєтами”, приготована українським поміщиком, а водночас ефіопським графом та маршалом.

Незалежність Абіссинія відстояла. А в іншому кінці світу інший українець, соратник Симона Болівара, допомагав здобути свободу країнам Латинської Америки. Гідна всебічної шани історія життя людини, відомої в світі, але несправедливо забутої на Батьківщині. Але про це – наступного разу.

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)

Казка про принцесу, Сіам та слонів

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]