Катя Пташка. Файне місто Тернопіль, де всі – своЇ

Як місто три дні мистецвтом гуділо. Фото: Український інтерес / Катя Пташка

Коли сидиш у Києві місяцями, відчуваєш, як твоя шкіра покривається смогом і байдужістю. Якщо я перестаю біситися від російської у столиці, то означає – час у дорогу. Минулих вихідних мене занесло у файне місто Тернопіль, яке згодом стало справжнім відкриттям.

Фестиваль живота та україномовні іноземці

Тернопіль зустрів мене неймовірною спекою, яка пообіді сягнула 30 градусів. То ж я обрала найлегший одяг, який був у моєму арсеналі. Після контрастного душу в хостелі, направилася з наплічником до центру міста. Які, між іншим, у більшості міст України дуже схожі. Тут є ЦУМ, на першому поверсі будинків багато магазинів чи аптек, а також велике скупчення людей. Дивлюсь у GPS, думаю “так ЦУМ позаду мене, пам’ятник Соломії Крушельницькій спереду, значить мені теж прямо”. Йду. Діти гасають біля фонтану, пенсіонери на лавочках смакують морозивом, молодь у сонцезахисних окулярах прогулюється у “темпі вальсу”. Така атмосфера мені сподобалася.

За декілька метрів від входу у драмтеатр, стоять дві вежі з пляшок. Вже потім я взнала, що саме ця скульптура є центральним місцем зустрічі тернопільчан. Відразу за нею робітники монтували сцену, а паралельно розігрівалася вулична кухня. Дим вже огортав велику частину центральної площі. За неофіційними даними, міська рада вирішила не витрачати зайвого, та організувати два фести в один день, в одному місці. Деякі жартували, що три – ще “фестиваль живота”.

“Брама” у центрі Тернополя. Фото: Український інтерес / Катя Пташка

Також, що кинулося мені відразу в очі – це велика кількість афро-американців та індусів. І яким же було моє здивування, коли я почула, як вони розмовляють чистою українською. Парадоксально погодьтеся, адже не всі народні депутати так вміють.

На фестивалі “Ї” – всі свої

Ще до офіційного початку “Мистецького фестивалю “Ї”, у холі драмтеатру було дуже людно. З привідкритих дверей до головної сцени лунали звуки, це проводив саунд-чек гурт LUMIERE. У “кулуарах” стояли багато стелажів з українською літературою. Весь часопростір просякнув творчістю і приємним передчуттям.

За точним розкладом програму фестивалю відкрив Макс Пташник з музикантами. Його пісні “Будь зі мною відверта” і “Ноти сумніву” сподобалися дівчатам, які підійшли до сцени і стали танцювати. Пташник задав хорошого темпу, який лише додавався з кожним учасником фесту.

Цього дня зі сцени драмтеатру свої доробки презентували: Андрій Кокотюха, Іван Байдак, Дмитро Лазуткін та інші. На паралельних локаціях виступили Гінтарас Граяускас з книжкою “Апостол низьких частот” і Маріанна Кіновська з новим твором “Бабин Яр. Голосами”. Нова доба розпочалася з показу стрічки “Червоний”, як то кажуть, для тих, кому не спалось. Точно не мені, бо я “відключилась”, як тільки торкнулась подушки.

Перший день імовірніше був “розкачкою” для наступних двох. Мені вони запам’яталися відвертою прозою “Коханці юстиції” від Юрія Андруховича, ностальгією за рідною Волинню у книжці “Сузір’я діви” від Дари Корній, філософськими роздумами про майбутнє від Макса Кідрука, усвідомленням інформаційної війни від Оксани Забужко та білоруським гумором від Андрея Хадановіча, а також дуже крутим спектаклем “Альберт або найвища форма страти” за участі Юрія Андруховича, Марка Токара та Уляни Горбачевської.

Окремо хочеться виділити виступи на музичній сцені фестивалю. Я вперше почула наживо гурт LUMIERE, потім до ночі наспівувала цю лірику. Несподівано КАРНА виступила з акустикою. Гуцул-метал в акустичному виконанні уявити важко, але вони змогли це. “Порвали” мене і публіку фіналісти Нацвідбору на Євробачення – KADNAY з українським репертуаром, гурт ФІОЛЕТ в оновленому складі і звучанні, і безперечно, “Жадан і Собаки”. Хоч драмтеатр – це “сидячник”, як його серед своїх називають музиканти, але на виступах цих колективів ніхто не сидів.

Загалом програма фестивалю буле дуже насичена. Інколи доводилося жертвувати, адже, на жаль, телепорт ще не вигадали. Не дарма Брати Гадюкіни так співали, бо місто й справді файне. Таке, знаєте, з українським колоритом, говіркою і розміреним плином життя. Якщо вам все набридне, з’їздіть у Тернопіль, пройдіться набережною, випийте смачної кави у центрі, і у ваше життя повернуться фарби.