Б’є – значить любить або Питання насильства у сім’ї

Б’є – значить любить. Фото: hochu.ua

Серед українського народу побутує вислів “Б’є – значить любить”. Здається, що він настільки в’ївся у родинний побут, що міг би стати аргументом у залі суду. Так вже повелося у сім’ях України, що домінантом у ній завжди залишався чоловік. Незалежно від того, на яких почуттях чи без них укладався шлюб, жінка мусила бути покірною. Така риса характеру як терпеливість генетично закарбувалась у ДНК українських жінок. Проте, ХХІ століття вносить свої корективи.

Героями моєї історії стане українська сім’я, яких десятки тисяч в Україні. Тож уявіть, звичайне українське селище, де всі один одного знають у декількох поколіннях. В одному з будинків проживає сім’я. Чоловік змалечку був розбишакою та авантюристом, любив розкидатися кулаками та влізати у бійки. Зустрів своє кохання, одружився. Через 9 місяців у молодої пари народилася перша донечка. Як згодом виявилося, дитина була зовсім не бажаною, тому ставилися до неї завжди упереджено. Я не можу сказати з упевненістю, що ця дитина хоч коли чула слова “Я тебе люблю” від батьків. Водночас, дитина ставала частим свідком сварок мами і тата. Конфлікти і примирення тривали 5 років, коли сім’я поповнилася другим дитям.

Меншу доцю батьки вилюблювали та носили на руках, старша залишилася у тіні. Не пройшло і року, як між подружжям знову спалахували часті перепалки. Чоловік почав піднімати на свою дружину руку. Жінка пробачила все у перший раз, як і у другий, як і у третій. Бо ж “б’є – значить любить”. Вона обвинувачувала себе у цьому, бо жінка має бути покірна.

Йшли роки, діти росли. Сусіди не раз чули крики, плач навіть гримання кулаком у стіни. Одного разу односельці побачили жінку з синяком під оком, інший – з вибитими зубами. Не раз вона переховувалася у знайомих. Часом тікала сама, часом – з дітьми. Пізніше почалися заяви у поліцію та візити дільничого. Проте, кожного разу жінка поверталася до свого “дому”.

Якось, поки чоловік був у відрядженні, жінка не витримала тиску життя та скоїла самогубство – випила отруйної речовини. Її шпиталізували, відкачали, але вона впала у кому. Чоловік терміново повернувся із заробітків. Жінка вийшла з критичного стану та видужала. Згодом, вона дізналася про третю вагітність та вирішила залишити дитину. Але навіть у такому особливому становищі, чоловік продовжував скандалити та розпускати руки. Жінка втікала та поверталася. На запитання чому, мені відповідала: “Нема куди йти, хто мене прийме з трьома дітьми, не знаю куди вже звертатися”. Історія ця закінчилася тим, що через рік після народження третьої доньки, жінка покинула їх всіх. Чоловік вигнав її на заробітки і вона не повернулася.

Таких жінок в Україні та світі є мільйони. Вони – розгублені та розбиті. За даними представника фонду народонаселення ООН в Україні Каспара Піка 80% з них після випадків насилля навіть не звертаються до поліції. Наразі це питання є гостросоціологічним та потребує негайного плану дій.

Зазначу, що у 2017 році в Україні  розпочали роботу пілотні мобільні групи МВС щодо протидії домашньому насильству. Проекти запустили у Києві, Одесі та Сєвєродонецьку. До роботи у містах приступили спеціалізовані патрульні.

Якщо раніше це питання відходило на другий план, то у ХХІ столітті – епосі руйнації стереотипів – все частіше його піднімають у світових спільнотах.

Жінкам України раджу почати цінувати і любити себе. Ви того варті, а справжні чоловіки це лише підтвердять.