Катерина Грушевська – єдина дитина видатного українського історика та громадсько-політичного діяча, голови Української Центральної Ради й лідера УНР Михайла Грушевського. За популярністю вона залишилася у тіні свого надзвичайно відомого батька, хоча сама була дуже успішною і працелюбною вченою – спеціалізувалася з історії, етнографії, культурології, фольклористики, етносоціології, займалася перекладацькою роботою. Трагічний фінал життя Катерини промовисто демонструє, яка доля чекала на Михайла Грушевського в Радянському Союзі, якби він прожив хоча б на кілька років довше.

Катерина була ровесницею століття. Вона з’явилася на світ рівно 120 років тому – 21 червня 1900 року у Львові, де її батько працював професором університету та головою Наукового товариства імені Шевченка. Початкову освіту Катерина здобувала вдома – відвідувати навчальні заклади до всього не давала змогли вроджена легенева хвороба. Із перших років життя вона росла у середовищі української інтелігенції, до якої належали близькі друзі, знайомі й сусіди Грушевських – Іван Франко, Михайло Бойчук, Северин Данилович, Іван Труш. Останній написав один із перших портретів Катерини, який пізніше назвали “Українською інфантою” за аналогією зі знаменитою роботою Веласкеса.

Перша світова війна порушила усталений побут родини Грушевських. Їм довелося залишити Галичину та повертатися до Російської імперії. У Києві Михайла Грушевського заарештували за сфабрикованим звинуваченням у “шпигунстві” та “мазепинстві” й заслали до Симбірська. Родина поїхала за ним. Після Симбірська була Казань, потім Москва, і тільки з початком революції у березні 1917-го – повернення до Києва. Донька супроводжувала батька в усіх поневіряннях. За часів перебування в Києві вона вступила до Українського державного університету на юридичний факультет, потім на природничий факультет Київського університету, почала писати перші наукові праці. Але стрімкий лет подій Української революції змусив Грушевських на початку 1919 року виїхати за кордон.

Цього разу життя було не таким безтурботним і забезпеченим, як раніше. Доводилося економити на всьому, мешкати в дешевих готелях. Але Катерина Грушевська продовжила здобувати вищу освіту в Женевському університеті. Потім слухала лекції у Відні, допомагала створенню Українського соціологічного інституту. 1923 року інститут видав її першу фундаментальну працю “Примітивні оповідання, казки та байки Африки й Америки”.

1924 року Михайло Грушевський домовився з більшовицькою владою про повернення в Україну. Чекісти гарантували цілковиту безпеку та відсутність переслідувань за попередню політичну діяльність, а насправді одразу встановили стеження за вченим. Разом із дружиною і донькою він знову оселився на Паньківській, 9. Катерина долучилася до роботи у Всеукраїнській академії наук, очолила Кабінет примітивної культури (так тоді називали культуру первісного суспільства).

1928 року Катерина почала реалізовувати свій великий проєкт – публікацію збірок українських народних дум. До першого тому увійшли 13 дум у 117 варіантах, до другого – 20 дум у 176 варіантах. Загалом планувала видати шість томів, але чотири не змогла через початок нових гонінь на українську культуру. Навіть наклад другого тому майже весь було знищено.

Протягом другої половини 1920-х – початку 1930-х Катерина Грушевська написала цілу низку наукових праць на етнографічну тематику. Зверталася вона й до таких тем, які раніше практично не висвітлювалися вченими: “До соціології старцівства”, “Про поділ господарства між чоловіком і жінкою”, “Вияснення вживання голого тіла як магічного засобу в жіночім господарстві”.

Та вже 1931 року заарештували хворого Михайла Грушевського. За Катериною вели пильне спостереження. Через три роки батько, знесилений моральним тиском і знущаннями, помер у Кисловодську (не виключено, що “з допомогою” спецслужб). Катерина відклала свої праці й присвятила весь час виданню батьківської наукової спадщини. Вона підготувала до друку 10-й том “Історії України-Руси” та 6-й том “Історії української літератури”. Проте в ніч на 11 липня 1938 року енкаведисти заарештували доньку Грушевського.

Катерину звинуватили в тому, що вона була “учасницею антирадянської націоналістичної повстанської організації, що готувала збройне повстання, повалення радянської влади та створення самостійної буржуазної націоналістичної держави”. Після кількох місяців допитів та ув’язнення у стінах Лук’янівської тюрми суд виніс вирок – 8 років виправно-трудових таборів. У своєму останньому слові Катерина відкинула всі звинувачення і прохала зберегти архів батька.

Єдину доньку Грушевських заслали до Магадана, потім у Владивосток, у Мордовію. Мати, Марія Сильвестрівна, залишилася в Києві. Вона до останніх днів чекала на доньку, листувалася з нею. Клопоталася про помилування, писала навіть до Сталіна. Та все марно. Останній лист він доньки надійшов 20 червня 1941 року. За два дні почалася німецько-радянська війна. Марія Грушевська померла в Києві 1948 року, так нічого й не дізнавшись про долю своєї дитини. Лише значно пізніше, із документів Галузевого державного архіву СБУ стало відомо, що Катерина Грушевська померла 30 березня 1943 року в Темниківському виправно-трудовому таборі у Мордовії. За документами, поховали її у Новосибірську, однак могила не знайдена.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram