Карпо Дем’янович Трохименко увійшов в історію українського мистецтва не лише як майстер жанрового, історичного та пейзажного живопису, але і як прекрасний педагог. Він виховав цілу когорту талановитих митців, які й нині продовжують втілювати художні традиції живописця.

Карпо народився 25 жовтня 1885 року в селі Сущани, що на Київщині. Батько був місцевим писарем. Змалку хлопець захоплювався малюванням, тому профільну освіту здобував у ремісничому училищі. Далі він навчався в Київській рисувальній школі Миколи Мурашка (заснована 1875 року). Коли Карпові виповнилося 17, вступив до Київського художнього училища. Наставником Трохименка був видатний український художник Іван Федорович Селезньов. За три роки Карпо закінчив навчання та подався вдосконалювати вміння до Москви, в училище живопису, скульптури й архітектури.

На цьому здобуття мистецької освіти не закінчилося, із 1910 до 1916 року Трохименко студіював у Петербурзькій академії мистецтв. Відомий баталіст Микола Самокиш, у класі якого навчався Карпо, вивозив своїх учнів на Західний, пізніше на Чорноморський і Кавказький фронти, де студенти робили замальовки та писали етюди.

По закінченню навчання Трохименко як рядовий лейбгвардії вирушив на Кавказ. У дієвій армії художник створив чимало робіт, зокрема його композиції відтворювали побут і воєнні операції солдат.

Після Кавказу Карпо повернувся до Києва, де з 1918 року працював у комісії з охорони пам’яток старовини та мистецтва. Відтоді ж розпочалася й викладацька діяльність Трохименка. Спочатку він працював викладачем малювання у вищій залізничній школі, потім три роки провчителював у рідному селі. Далі була трудова школа в Кагарлику, там художник обійняв посаду завідувача навчального закладу, також працював у школі при цукровому заводі у Ржищеві. Із 1926 до 1933 року Карпо Дем’янович викладав у Київській індустріальної професійній школі, пізніше – у Київському художньому технікумі. Понад 40 років Трохименко пропрацював у Київському художньому інституті, у 1938-му він очолив катедру композиції і керував майстернею батального й історичного живопису, за рік став професором.

Карпо Дем’янович напивав кілька праць з історії українського образотворчого мистецтва, найпомітнішими з яких стали “Українська історична картина”, “Романтика трудового подвигу” та “Думи про тематичні картини”.

Щодо художньої діяльності, то картини майстра експонувалися з 1918 року. У 1930-х Трохименко звернувся до геніальної постаті українського мистецтва – Тараса Григоровича Шевченка. До 125-річчя Кобзаря митець створив історичне полотно “Тарас Шевченко в Енгельгардта”. Пізніше майстер написав картину до шевченківської “Катерини”. Тут художник намагався зобразити всю трагедію дійства, яке нависло над родиною. Нещасна дівчина має піти в невідомі світи з дитиною, а батьки, осоромлені на все село, залишаються з тягарем на серці.

У 1941-му Трохименко став до роботи над картиною, яку вирішив присвятити виданому українському філософу Григорію Сковороді. Але завершити полотно вдалося лише за чверть століття 25 років. Робота виконана зі знанням історичного матеріялу, костюмів й інших прикмет епохи. Серед натовпу на березі Дніпра головний герой практично не вирізняється. Сковорода зображений простою смертною людиною, не апостолом і не вождем. Картина залишає цілісне враження попри величезну кількість деталей.

Помітне місце у творчому доробку художника посідають портрети. Карпо Дем’янович увіковічив на своїх полотнах таких видатних особистостей як Миколу Біляшівського (український археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч), маляра та педагога Олександра Фоміна, композитора й диригента Михайла Вериківського, письменника Михайла Стельмаха, академіка Олександра Богомольця.

Загалом художник писав у різних жанрах, це були й батальні полотна (“Допит полонених угорських гусарів”, “Вечеря козаків на позиціях”), й акварельні морські етюди, й олійні пейзажі. Найбільше художника надихала українська природа, особливо кручі та могутній Дніпро. Цю любов він переніс на полотна “Зима. Київ”, “Стоїть гора висока”, “Вечір над Дніпром” тощо.

За свою працю художник був нагороджений різними державними відзнаками, зокрема в 1969-му за картини, які увійшли до циклу “Моя рідна Батьківщина”, Карпа Дем’яновича вшанували премією імені Т. Г. Шевченка.

1 жовтня 1979 року Трохименко відійшов у засвіти. Похований на Байковому кладовищі. Нині роботи майстра зберігаються в художніх музеях, галереях, приватних колекціях як в Україні, так і за її межами.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram