Коли кілька років тому мені вперше довелося почути про канадця Рассела Беннока, як про одного з останніх живих асів Другої світової війни, нагоди докладно поцікавитися біографією якось не випадало. Тепер, коли звістка про його смерть у далекому Торонто дала привід “копнути глибше”, з’ясувалося несподіване: він – українець!

Батьки майбутнього аса мали прізвище Багнюк і мешкали в підавстрійській Галичині. Авіаційний музей канадської провінції Альберта на своєму сайті називає їх вихідцями зі “Stremliche in present day Galicia, Ukraine”. Очевидно, мається на увазі село Стремільче (нині Радехівського району Львівської області), поруч із яким до Першої світової війни пролягав кордон між Австро-Угорською та Російською імперіями.

Читайте також: Пилип Коновал – український герой Британської імперії

Емігрувавши за океан, батьки оселилися в місті Едмонтон (провінція Альберта) – одному з найбільших центрів української громади в Канаді. Вони зберегли своє родинне прізвище, записавши його англійською мовою як Bahnuk. 1 листопада 1919 року тут народився їхній син Славко.

У дитинстві Славко Багнюк полюбляв грати в бейсбол і хокей та мріяв стати авіатором або геологом. Після закінчення середньої школи в 17-річному віці він поїхав на північ Канади, до міста Єллоунайф, де влаштувався вантажником на річковому пароплаві, а потім – робітником гірничодобувної промисловості. Але найближчої зими повернувся до Едмонтона, щоб отримати ліцензію пілота в місцевому аероклубі. Юнак опанував літаки-біплани De Havilland DH.60 Moth, Fleet Flawn і новий моноплан Luscombe 8, після чого працював другим пілотом у авіакомпанії Yukon Southern Air Transport.

De Havilland DH.60 Moth аероплан, на якому вчився лiтати Славко Багнюк

У 1938 або 1939 році батько Славка змінив прізвище Багнюк на більш англізоване – Беннок (Bannock). Дослідник Ден Маккаффері у своїй книзі “Air Aces: The Lives and Times of Twelve Canadian Fighter Pilots” (Торонто, 1989) висунув припущення: це могло бути пов’язане з тим, що родину Багнюків у Канаді сприймали як вихідців із Австрії, яка в березні 1938-го була приєднана до нацистської Німеччини. Із 10 вересня 1939-го Канада офіційно перебувала у стані війни з Німеччиною, і переселенці хотіли уникнути можливих ексцесів або упередженого ставлення до себе.

Щойно почалася Друга світова війна, Славко зголосився на службу до Королівських повітряних сил Канади. У 1940 році він офіційно змінив ім’я та прізвище на Рассел Беннок (Russell Bannock).

Рассел хотів потрапити до Європи на Західний фронт, але командування вирішило залишити його в Канаді. “Я мав дещо більше досвіду, ніж інші, тому був потрібен як інструктор”, – згадував він. Понад три роки Беннок служив льотчиком-інструктором у Трентоні й Арнпрайорі (провінція Онтаріо). За цей час налітав понад 2 тисячі годин, підготував близько 150 пілотів і дослужився до звання сквадрон-лідера (майора).

Лише на початку 1944-го прохання Беннока нарешті задовольнили, і 24 лютого він прибув до Великої Британії, де пройшов підготовку на нічному винищувачі De Havilland Mosquito. Отримав позивний “Расс” (“Russ”). 10 червня його призначили до складу 418-ї ескадрильї Королівських повітряних сил Канади. Другим членом екіпажу літака став штурман-оператор шотландець Роберт Брюс. Потім вони з Бенноком товаришували все життя.

“Сидячи поруч у тісній кабіні протягом чотирьох-п’яти годин щоночі, у боротьбі за свободу, яку ми вели не на життя, а на смерть, – природно, що ми стали близькими друзями”, – казав Беннок.

Бойові вильоти виконували переважно в темну пору доби, патрулюючи над Лондоном, південною Англією, Ла-Маншем і північно-західною Францією. Вже вночі проти 15 червня Беннок здобув першу повітряну перемогу, збивши німецький важкий винищувач Messerschmitt Bf 110.

Нiмецький важкий нiчний винищувач Messerschmitt Bf 110, оснащений радаром

Але головним завданням 418-ї ескадрильї стало перехоплення літаків-снарядів V-1 (“Фау-1”), якими нацисти почали обстрілювати Британію. Швидкість польоту “Фау-1”, оснащеного пульсівним повітряно-реактивним двигуном, зазвичай відповідала максимальній швидкості “Москіто” (близько 650 км/год). Через це їх перехоплення було непростою справою.

Перший літак-снаряд Беннок знищив уночі проти 20 червня. Найуспішнішими стали ночі на 4 й 7 липня, коли було збито три та чотири “Фау-1” відповідно. Останній із них вдалося розстріляти з бортових гармат за лічені секунди до того, як “Фау” мав упасти на густозаселений район.

Протягом двох місяців Беннок збив 19 “Фау-1”. Можна тільки уявити, скільки життів він урятував від нацистської “зброї відплати”. Вдячні британці називали Беннока “The Saviour of London” – “рятівник Лондона”. Канадці визнають його одним із найрезультативніших нічних винищувачів в історії своєї країни.

З кінця літа 1944 року інтенсивність ударів “Фау-1” по Британії суттєво зменшилася, оскільки війська союзників захопили їхні стартові майданчики на французькому узбережжі. Відтоді серед місій Беннока почастішали рейди вглиб території Німеччини й окупованих країн Європи, удари по наземних цілях – здебільшого, ворожих аеродромах. 27 вересня під час такого вильоту на “Москіто” Беннока було пошкоджено двигун. На одному справному моторі вдалося “дотягнути” 960 км до свого аеродрому.

У листопаді Беннока призначили командиром 406-ї ескадрильї. Під його командуванням до завершення війни в Європі льотчики ескадрильї заявили про 80 збитих німецьких літаків при втраті лише 7 своїх. Останню повітряну перемогу Рассел здобув уночі проти 24 квітня 1945 року, збивши важкий нічний винищувач Junkers 88.

Нiмецький важкий нiчний винищувач Junkers 88, оснащений радаром

Загалом на бойовому рахунку Рассела Беннока з червня 1944 до квітня 1945 років налічується:

– 9 збитих літаків (6 із них – уночі);
– 19 збитих безпілотних літаків-снарядів “Фау-1” (усі – вночі);
– 2 літаки знищені на землі;
– 4 літаки пошкоджені у повітрі (2 вночі).

За бойові заслуги Беннок був двічі нагороджений хрестом “За видатні льотні заслуги” (Distinguished Flying Cross) та один раз – орденом “За видатні заслуги” (Distinguished Service Order). Отримав звання вінг-командера, яке відповідає підполковнику сухопутних сил.

У серпні 1945-го Рассел повернувся до Канади. У травні наступного року він звільнився з лав Королівських повітряних сил Канади, оселився в Торонто й влаштувався провідним льотчиком-випробувачем на фірму De Havilland Canada. Тут він зробив дуже успішну кар’єру, ставши директором із військових поставок, віцепрезидентом та, зрештою, президентом і головним виконавчим директором компанії (з 1976-го до 1978-го). Також очолював Канадську асоціацію пілотів-винищувачів, Канадську асоціацію експортерів і низку інших організацій. 1968 року заснував власний консалтинговий бізнес – фірму Bannock Aerospace Limited. 1983 року був введений до Канадської зали слави авіації.

Щасливо склалося й особисте життя Рассела. Він одружився з Норою Квін (Norah Quinn). Подружжя мало чотирьох дітей, одинадцятьох онуків і п’ятьох правнуків. Дружина померла у 2014-му. Рассел Беннок прожив 100 років і помер 4 січня 2020-го у шпиталі North York General Hospital у Торонто.

Попри свої заслуги, у сучасній Канаді Рассел Беннок залишається не надто відомою особистістю. В Україні й поготів про нього не знає практично ніхто. Навіть у Вікіпедії статті про канадського українця наразі існують лише в англомовному й турецькомовному розділах, і то дуже невеликі за обсягом.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram