Історія склалася у такий спосіб, що всі Косачі залишилися в тіні найвидатнішої представниці свого роду – Лесі Українки. Хоча вони зробили помітний внесок у розвиток української культури. Зокрема, і наймолодша сестра славетної поетеси.

Ізидора Петрівна Косач походила з давнього українського козацько-шляхетського роду. Її батько, Петро Антонович, мав цивільний чин дійсного статського радника (еквівалентний армійському чинові генерал-майора). Мати, Ольга Петрівна, відома письменниця під псевдонімом Олена Пчілка, була заможною поміщицею з маєтком у 100 десятин землі. Родина мала шістьох дітей – синів Михайла та Миколу, доньок Ларису (Лесю Українку), Ольгу, Оксану й Ізидору, яка з’явилася на світ 21 березня 1888 року в сімейному маєтку в селі Колодежно Любитівської волості Ковельського повіту Волинської губернії (нині – Колодяжне Ковельського району Волинської області). Своїм дещо незвичним ім’ям вона завдячувала матері та сестрі Лесі.

Ізидора, або, як її називали рідні й близькі, Дора, отримала ґрунтовну домашню освіту, закінчила Фундуклеївську гімназію в Києві, після чого серед перших дівчат вступила до Київського політехнічного інституту на агрономічний факультет. Із дитячих років у неї склалися приязні стосунки зі старшою сестрою, на той час вже відомою поетесою Лесею Українкою, яка в одному з листів до свого дядька по матері Михайла Драгоманова писала:

“Дуже добре мені з Дорою, що в неї такий нетрудний характер, ніколи вона не скучає, зранку іде гратися з дітьми надворі до заходу сонця, потім я її заганяю в хату (сама ніколи не приходить), починає співати, розказувати мені якісь безконечні анекдоти з київського життя, представляти сцени з театру українського, потім, вичерпавши останні невибігані сили, лягає спати в 9 або 9 ½ і спить до 8 ½ рано. Ніколи ще не показувала капризів або явного “непослушания” (що, нігде правду діти, случалося при мамі)”.

Під керівництвом Лесі Українки Ізидора опанувала французьку мову, навчалася музиці.

По закінченню інституту, 24-річна Ізидора вийшла заміж за агронома, також випускника КПІ Юрія Борисова. Вінчання відбулося у Благовіщенській церкві Києва, пізніше зруйнованій більшовиками (розташовувалася на місці сучасних будинків на вулиці Саксаганського, 60-64). Серед свідків був і син Михайла Драгоманова – Світозар. Весілля було досить пишним, з приводу чого Леся Українка, звикла до надзвичайної простоти й скромності, висловлювала дещо іронічне невдоволення:

“І видумала ж “біла гусь” – автомобілі, ресторани. Видно, якісь таємні закони статистики чи “економії природи” вимагають певної кількості “благоглупостів” на кожну родину, але… Важно те, що молода пара довольна і що родина Дориного чоловіка симпатична, – се останнє таки далеко не байдуже, хоч, може, вони й не житимуть укупі”.

Подружнє життя складалося щасливо. Влітку 1914 року народилася єдина донька Ольга, яка згодом стала художницею і фотографинею, більшу частину життя провела у США. Але одразу з її появою на світ вибухнула Перша світова війна. Чоловіка забрали до війська, він потрапив до австрійського полону. Ізидора тоді ж працювала за фахом – агрономом, хімікинею. Дочекавшись звільнення чоловіка, мешкала на Поділлі, потім у Києві. Займалася також перекладацтвом із французької мови.

Серйозні проблеми почалися вже на зламі 1920-1930-х років. Спочатку – чекістські обшуки в помешканні, вилучення листування. Потім – арешт і заслання чоловіка на три роки за буцімто приналежність до “контрреволюційної організації”. 1937-го саму Ізидору заарештували в Києві за “контрреволюційну націоналістичну діяльність” і вислали на лісозаготівлі до виправно-трудових таборів Онеглаг в Архангельській області.

Врятувало її, фактично, ім’я старшої сестри. Коли в 1940 році СРСР анексував Північну Буковину, уже дуже літня і хвора Ольга Кобилянська поцікавилася долею родини своєї покійної подруги Лесі Українки. Відтак справа дійшла до тодішнього першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова, Ізидору достроково звільнили й повернули до Києва. А от її чоловік Юрій, заарештований вдруге, з таборів живим не повернувся. Його доля не з’ясована донині – припускають, що він був розстріляний 1941 року.

Коли у вересні 1941-го Київ окупували нацисти, Ізидора Косач-Борисова співпрацювала з Організацією українських націоналістів, увійшла до складу Української національної ради та на деякий час була заарештована гітлерівцями. Восени 1943-го перед поверненням радянських військ, усвідомлюючи невідворотність подальших репресій, виїхала на Захід разом із донькою Ольгою та її дітьми Михайлом й Ольгою. 1949 року вона перебралася за океан, до США, штату Нью-Джерсі.

Ізидора Косач–Борисова та Василь Кривинюк, племінник Лесі Українки. Піскатавей, США.

В еміграції, щоб вижити, довелося працювати швачкою і посудомийкою. Але головною справою Ізидора бачила збереження пам’яті про свою родину. Написала мемуари про Лесю Українку, Олену Пчілку, Миколу Лисенка, Людмилу Старицьку-Черняхівську. Сприяла публікації документального видання “Леся Українка. Хронологія життя і творчості” (Нью-Йорк, 1970). Коли наступного року радянська влада запросила її в УРСР на святкування 100-річчя від народження Лесі Українки, вона відмовилася: “Не поїду в Україну, поки там панує неволя і заарештовують невинних людей”.

Ізидора Косач-Борисова пішла з життя 12 квітня 1980-го в селищі Піскатавей округу Міддлсекс штату Нью-Джерсі, США. Поховали її на українському цвинтарі Святого Андрія у Саут-Баунд-Брук. Ізидора мала 92 роки, вона пережила всіх своїх братів і сестер і єдина з них знайшла вічний спочинок за океаном.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram