Єремія Вишневецький. У 1789 році ідеї просвітництва про загальну рівність та права спробували втілити представники третього стану у Франції, зруйнувавши Бастилію та відправивши на гільйотину Людовіка XVI. Посаджене французьке революційне зерно у 1848 році проросло серією буржуазних революцій в Європі. В Російській імперії ця історія втілилася у ліберальних реформах Олександра ІІ, зокрема – відміні кріпацтва, і жодних революцій не принесла.

Українська аристократія, інкорпорована в російську державність, пропустила через себе ідеї просвітництва і видала їх у формі народолюбства. Що втілилось в хлопоманстві та народництві. На вістрі “народницької емпатії” перебувала література, що малювала образи “гнобленого селянина-кріпака”, “шляхтича бузувіра та зрадника”, а також “героя-визволителя козака”.

Єремія Вишневецький
Ярема Вишневецький (Ярема-Михайло Вишневецький (Єремі́я-Михайло Корибут-Вишневецький)

У 1897 році Іван Нечуй-Левицький написав роман “Князь Єремія Вишневецький”, в якому сформував його образ, що панує в українській історіографії і зараз, ­– “зрадника”, “перевертня”, “ката свого народу”. Фарби були настільки згущені, а образи настільки гіперболізовані, що роман не оцінили навіть колеги по цеху. Тож його видали аж у 1932 році – радянська влада твір оцінила…

… Єремія Вишневецький прибув до своїх “задніпровських володінь” у 1632 році. До цього він навчався в Європі. Студіював військову справу.

Після закінчення 1629 року шведсько-польської війни на схід України на розквартирування (куди подалі від Варшави) відправили коронне військо та козаків-“випищиків”, які знову ставали холопами. Польська корона за участь у бойових діях не заплатила ні тим, ні іншим.

Польські жовніри, невдоволені ситуацією, виживали як могли – грабували. Сваволя польських військових створювала напругу у відносинах із козаками, які завжди розцінювали Задніпров’я як “свій край”.

Будучи прийшлими, католиками, та ще й грабуючи, жовніри налаштовували проти себе місцеве населення, серед якого ширились чутки про масове покатоличення.

Підігрівалась ця історія і протистоянням тодішнього архімандрита печерського Петра Могили та митрополита Ісаї Копинського. Обидва розраховували на сприяння Єремії. Перший – як його дядько, другий – як духівник його матері. Перший орієнтувався на Захід. Другий – на Москву. При цьому у володіннях Вишневецького вже існувало два православних монастирі – Мгарський та Густинський.

Населення Задніпров’я, на відміну від Правобережжя, пишалося своїми вольностями і потребувало їхнього постійного збереження. В іншому випадку, як жителі краю прикордонного, легко могли вирушити або в Московщину, або в козаччину.

На престол Речі Посполитої щойно був обраний ліберальний (і як виявилось слабкий) Владислав IV Ваза. А шляхта насолоджувалась своїми статками та вольностями. В такій обстановці новоспечений володар “задніпровських земель” Єремія Вишневецький вступив у свої володіння. Йому було 20 років.

Єремія Вишневецький
Центральний корпус палацу Вишневецьких. Фото: Tomasz Leśniowski – Власна робота, CC BY-SA 3.0

Міф про Єремію як “зрадника православної віри” звучить у формі звинувачення.

Мати Єремії Раїна перед смертю видала грамоту на підтвердження вольностей Мгарського монастиря. І зазначила, що ніхто не має права ці вольності відібрати. В цей час Єремії було 7 років. Чи міг він розуміти, а в подальшому пам’ятати побажання матері, яке, до того ж, невідомо чи було спрямовано конкретно до нього? Питання, здається, риторичне.

Батько Єремії Михайло вважався “захисником православ’я”. Попри те, що під час молдовського походу був отруєний православним ченцем.

Тож над майбутнім руським князем висів ореол “продовжувача батьківських традицій”. Однак, чи могло так статися?

Одразу по смерті матері опіку над маєтностями та й самим Єремією взяв його дядько Костянтин. Покатоличений руський шляхтич. Він віддав майбутнього князя на навчання до Львівського єзуїтського колегіуму, після закінчення якого той поїхав навчатись до Європи. Багато подорожував. Захоплювався Італією – центром католицизму в Європі. Тож не дивно, що повернувся Єремія католиком. Та й будучи людиною надзвичайно амбітною, він усвідомлював, що досягнути політичного впливу в Речі Посполитій можливо було лише католику. Хай і не дуже ревному. Та й королем міг стати лише католик.

Раїна Вишневецька (Могилянка), дочки господаря Молдавського князівства Єремії Могили, дружина князя Михайла Вишневецького, овруцького старости

Однак поширювати католицизм на своїх землях в Задніпров’ї, як про це люблять говорити історики, він не поспішав. Єремія Вишневецький був людиною прагматичною. Економічна та військова складова у розбудові своїх Східних володінь були для нього пріоритетними – без коштів та сильного війська на прикордонні нічого робити. Це Єремія розумів чудово.

“Насадження католицизму” відвадило б усіх потенційних переселенців. А такими були православні з Правобережжя. Їх приваблювали повне звільнення від панщини на 20 років, багатство краю та відсутність шляхетського свавілля. Та й самі мешканці краю при перших “непорозуміннях” з боку князя з легкістю подались би в Московщину чи в козаки.

Тому ніякого покатоличення не відбувалося. За що католицька церква не дуже полюбляла Вишневецького. Адже розраховувала отримати Мгарський та Густинський монастирі з їхніми багатими землями.

Натомість Єремія одним із свої перших указів підтвердив права та привілеї Мгарського монастиря. У 1640 році в містечку Срібному з’явилось православне братство навколо Хрестовоздвиженської церкви. Примітно, що це братство виникло на території приватного землеволодіння Вишневецького.

У володіннях Вишневецького було лише три католицькі церкви – Бернардинський монастир та Михайлівський костьол в Лубнах. А також костьол у Лохвиці. Прихожанами були мешканці замка Єремії, більшість із яких прибули з його дружиною – польською шляхтянкою Гризельдою Замойською.

Варто згадати і те, що у протистоянні за митрополію між Петром Могилою та Ісаєю Копинським, Єремія підтримав свого родича. Що в подальшому зіграло, як покаже історія, зовсім не на його користь.

Адже саме ченці Мгарського монастиря допомогли заколотникам на чолі з Кривоносом у 1648 році проникнути у майже неприступний замок Вишневецького в Лубнах (до речі, в подальшому в листі до Єремії Хмельницький писав, що це було самоправство, і розграбування міста не планувалось). У 1637 році під час грабіжницьких рейдів голоти під керівництвом Кизименка (сина керівника селянських повстанців Кизими) допомогли їм потрапити у місто, яке було розграбоване. А разом із ним Бернардинський монастир та костьол св. Михаїла.

Преображенський Мгарський чоловічий монастир розташований неподалік міста Лубни, на правому березі Сули

В подальшому Єремія помилував 10 ченців Мгарського монастиря, які брали участь у заколоті, хоча за існуючим правом вони підлягали страті.

Ісая Копинський через своїх агентів розпускав слухи про наміри Вишневецького силою покатоличити всіх православних, монастирі відібрати і віддати єзуїтам. Як наслідок налякані ченці, забравши із собою все церковне добро, тікали в московські землі. По дорозі їх, як правило, грабували. За прикладом церковників діяли селяни та міщани – йшли до козаків, або тікали в Московське князівство. А тікати було недалеко. Путивль – то вже були московські землі. Були часи коли і Лохвиця була московською – тож тікати було зовсім близько.

Та й ватажки селянських повстань 1637-1638 років тікали в Московщину – так вчинив Остряниця, так вчинив Гуня.

Єремія Вишневецький

Незважаючи на всі перипетії, Єремія лишався надзвичайно лояльним до інших віросповідань. І мова не лише про православ’я. На землях Вишневецького вільно себе почували аріани (які служили у його війську), які в усій Речі Посполитій переслідувались.

Міт “кат українського народу” виглядає як тавро в стилі російського ампіру.

У 1590 році Варшавський сейм затвердив за Олександром Вишневецьким (дядьком Єремії) “пустиню рєки Сули, за Черкасами лєжащую”. Саме так сприймалась територія нинішньої Лубенщини та Посулля до Вишневецьких – пустеля.

За 16 років існування “України-Вишневеччини” чисельність населення краю збільшилася з 4,5 тисячі до 230 тисяч осіб. Для новоприбулих поселян запроваджувались пільги на 20 років.

Відбивши в магната Адама Казановського спадкове місто Ромни, відібране в його батька, Єремія за 4 роки перетворив його в найбільший на Задніпров’ї торговельно-економічний центр. У місті почали розвиватися ремесла. Ювеліри Ромен стали відомими далеко за межами Вишневеччини. Жива торгівля велася як із Західною Європою, так і з Московією.

Заохочуючи цехову систему, Єремія звільняв ремісників від повинностей, за виключенням ремонту греблі і оборони міста.

Як видно з акту Єремії Вишневецького від 20 січня 1633 року, князь надавав ремісникам нові права і вольності та гарантував недоторканість їхньої віри і цехових звичаїв, пов’язаних із православною церквою. Частина цехової продукції йшла “на замок”, за яку намісник князя мав платити цеховикам за твердими розцінками (аналог сучасного державного замовлення).

Ярема був активним колонізатором московських земель. Так Московські посли в червні 1635 року скаржились на підданих Польсько-Литовської держави (фактично Єремії Вишневецького), які, не чекаючи завершення розмежування земель після Смоленської війни, побудували у Путивльському повіті (що на той час відійшов до Москви) 15 міст, 10 острогів, 2 посади, 19 слобід, 32 села і 21 весь.

Тож твердження про “непосильний гніт народу” з боку Єремії Вишневецького навряд чи можна сприймати серйозно.

Адже про який народ йде мова? Про купців, які мали неймовірні можливості для торгівлі? Чи може про ремісників, цехи яких розвивались у Вишневеччині? Про церковників, права яких постійно підтверджувались? Чи може про селян, які звільнялись від відробітків на 20 років?

Ілюстрація: Микола Самокиш. Бій Максима Кривоноса з князем Ієремією Вишневецьким

Єремія Вишневецький – будівничий української державності. Інший погляд. Частина 2

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram