Терещенки – відомі українські підприємці та меценати. Заснував династію син чернігівського козака Артем Якович. Щоб не бідувати, все життя чоловік хапався за будь-яку роботу. Спочатку чумакував, возив на волах сіль, за що йому дали прізвисько Карбованець. Згодом відкрив лавку, пізніше продавав хліб та ліс. Артему Яковичу вдалося накопичити пристойний капітал. Його він вклав у цукрову промисловість, яка стрімко розвивалася.

Свого часу Артем одружився із Єфросинією Стеслявською. У пари народилося три сини: Микола, Федір та Семен, які не тільки продовжили справу батька, а й значно збагатили сімейний капітал. Зрештою Терещенки стали одними із найбагатших родин України. Водночас Артем Якович чимало уваги приділяв громадській діяльності, яка так само, як і заводи, передавалася із покоління до покоління, а родинний герб прикрашав девіз: “Прагнення до суспільних справ”.

Онук Артема, Іван, який з’явився на світ 10 вересня 1854 року в Києві, продовжив родинну справу. Вищу освіту хлопець здобув в Київському університеті, де опанував юридичну справу. Після навчання Терещенко служив у гвардійському артилерійському полку у Варшаві. Щоправда, служба була недовгою, бо вже за рік він вийшов у відставку й оселився в Києві.

Замолоду Іван був досить безрозсудним і трохи невгамовним. Батько Микола Терещенко – підприємець, благодійник, старший син Артемія Яковича, таємний радник та почесний громадянин міста Києва – намагався зробити із сина цукрового магната, але відмовився. Причиною цього стала витівка запального юнака, який по вуха закохався в Єлизавету Михайліву, доньку інтенданта Київського військового округу генерал-лейтенанта Саранчева. Батько не хотів віддавати доньку заміж, а тому сказав Івану, що згодиться на шлюб лише тоді, коли всю вулицю засипле снігом. Винахідливий Терещенко не придумав нічого кращого, як вище згадану вулицю встелити цукром із батьківських заводів. Свого майбутнього тестя він звичайно вразив, і той благословив доньку на шлюб. Весілля відіграли, щоправда, батько Івана не оцінив такого марнотратства. Він відсторонив сина від комерції й відправив його до Европи збирати художні шедеври. Тут Іван досяг успіху, адже зібрав цілу колекцію полотен. Спочатку вони прикрашали маєтки Терещенків, а згодом родина їх подарувала Києву.

По поверненню Іван разом із братом Олександром за підтримки батька заснували “Товариство буряково-цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків”. Діяльність кооперації дуже скоро охопила Чернігівську, Київську, Волинську, Подільську, Харківську, Курську і Тульську губернії. Водночас Іван Миколайович із 1883 до 1891 років був гласним Київської міської думи (виборний розпорядчий орган міського самоврядування в Російській імперії).

Зібрання картин в Европі так захопило Терещенка, що він продовжив збирати колекції полотен і на Батьківщині. Мецената переважно цікавили роботи українських художників, інколи купував твори російських митців. Він не лише скуповував картини, а допомагав розвивати українську художню культуру.

Одне з найзначніших місць у меценатстві Терещенка займало попечительство рисувальною школою Миколи Мурашка – навчальний художній заклад в Києві, заснований 1875 року. Спочатку школа була приватною, проте вже за рік стала міською і проіснувала 25 років. За чверть століття Іван Миколайович на утримання та облаштування цього закладу витратив 150 тисяч карбованців. Водночас він ще опікувався Київським реальним та Олександрівським ремісничим училищами.

Загалом родина Терещенків подарувала місту Київську безоплатну лікарню для чорноробів та незаможних людей, нині спеціалізована дитяча лікарня “ОХМАТДИТ”. Картинну галерею на вулиці Терещенківській, Маріїнський дитячий притулок (на розі Паньківської і Микільсько-Ботанічної вулиць, нині Інститут психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України). Окрім того, облаштували будинок для міського парафіяльного училища на Ярославому Валу (1965 року будинок переданий Київському інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого).

У шлюбі Івана та Єлизавети народилося четверо дітей. Найвидатнішим із них став Михайло, який успадкував від родини найкращі риси – надзвичайний розум, працездатність, підприємливість, благодійність, тонкий художній смак, проте в історію він увійшов саме як політичний діяч.

В останні роки життя Івану Миколайовичу довелося покинути рідний Київ і перебратися на південь Франції. Його мучили сухоти. Там, у Каннах, на своїй віллі “Маріпоза”, видатний український меценат відійшов у засвіти. Це трапилося 24 лютого 1903 року. Його тлінки поховали у парку в центрі села Іскрисківщині Сумського повіту, Харківської губернії (нині Білопільський район Сумської області) серед інших поховань членів родини Терещенків.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram