Іван Павлович Пулюй – всесвітньо відомий український фізик, електротехнік. Не лише талановитий винахідник, а й громадський діяч, патріот своєї Батьківщини. Він народився 2 лютого 1845 року на Тернопільщині, тоді це було Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія. Освіту здобував у класичній гімназії. Там він разом із братами Барвінськими долучився до створення таємного товариства “Громада”. Такі об’єднання були дуже поширеними в той час у Наддніпрянщині. Головна мета – вивчення історії України та літератури, боронити рідну мову, нести її в маси та ставати на захист бідних селян. Пулюй також за період навчання адаптував підручник з геометрії для українських гімназій.

По закінченню навчання Іван вступив до Віденської греко-католицької семінарії. Там від вдало поєднував вивчення слова Божого з перекладами духовної літератури рідною мовою. У 1868-му разом із однодумцями заснував студентське товариство “Січ” (як перше українське студентське товариство народовецького напряму, яке відіграло видатну роль в історії української національного відродження під Австрією).

На останньому курсі навчання Іван почав відвідувати лекції фізико-математичного відділу Віденського вишу. Математика, фізика та астрономія настільки захопили Пулюя, що він твердо вирішив – священником не буде. Натомість став студентом фізичного відділення університету. Три роки тривало навчання, а по його закінченню Іван став науковцем фізичної лабораторії під керівництвом професора фон Лянґа. Свої перші статті, які вийшли друком у 1874-му, він присвятив темі дослідження залежності внутрішнього тертя повітря від температури.

Далі пропрацював один рік викладачем у Військово-морській академії в місті Фіуме. Він читав такі дисципліни як фізику, механіку та математику. У той період Іван створив спеціальний прилад, який вимірював еквівалент теплоти. За винахід його вшанували срібною відзнакою на Всесвітній виставці в Парижі 1878 року. Пулюй також отримав стипендію від австрійського Міністерства освіти. Це дозволило йому навчатися та працювати в Страсбурзькому університеті, під наставництвом відомого німецького фізика Августа Кундта. Після захисту дисертації на тему “Залежність внутрішнього тертя газів від температури” в 1876-му отримав докторський вчений ступінь.

По поверненню до Відня, українець із 1876 до 1883 року працював асистентом та обіймав посаду приват-доцента при Віденському університеті. У той період вийшли друком кілька статей Пулюя, які значно вплинули на розвиток фізики. Водночас, Іван розпочав роботу в новій для себе галузі – електротехніці. Створені ним електричні апарати знову здобули дипломи на Паризькій виставці. Окрім відзнак, винаходи Пулюя зацікавлювали підприємців.

1884 року Пулюй на запрошення міністерства освіти Австро-Угорщини очолив катедру фізики Німецької вищої технічної школи в Празі. За дев’ять років Іван Павлович перетворив її на першу в Европі катедру фізики й електротехніки. Тут він пропрацював понад тридцять років.

У цей період вчений досконало дослідив природу властивостей Х-променів. З часом вони отримали назву – рентгенівські. В лютому 1896-му Пулюй написав статтю про походження цих променів та їхню дію (фотографічну), а місяцем раніше опублікував кілька світлин, які були створені за допомогою цих Х-променів. Але відкриття цих променів приписують Вільгельму Рентгену, бо він наприкінці рудня 1895 зробив публікацію про новий тип променів, а саме про Х-випромінювання. Хоча до цього майже 15 років вже існувала так звана “лампа Пулюя”, яка і випромінювала ці промені. Деякі дослідники припускають, що Рентген міг користуватися цим винаходом і саме на основах ранніх напрацювань українця зробити висновок про дії Х-випромінення. Та хай там як, констатувати можна одне – Пулюй і Рентген майже одночасно відкрили існування цих променів. Проте саме Іван Павлович почав використовувати промені в медичній діагностиці. Він першим зробив знімок людського (дитячого) скелету.

Пулюй більшу частину життя провів за кордоном. Проте це не завадило йому всюди та скрізь відчувати себе українцем. Він ніколи не цурався Батьківщини, навпаки – був активним громадським діячем. Іван Павлович разом із Кулішем та Нечуєм-Левицьким взяв участь у першій повній адаптації Біблії українською. 1903 року цей переклад був опублікований Британським біблійним товариством. Також Пулюй підтримав відкриття українського університету у Львові, сам був членом НТШ (Наукове товариство імені Шевченка – рушійна сила формування та розвитку української науки кінця ХІХ – першої половини XX століття). Допомагав студентам-українцям отримати стипендії в Австро-Угорщині. Він бажав одного – щоби молоде покоління пишалося мовою, історією свого народу, щоби гордо несли у світ “Я – українець”.

1916-го Івану Павловичу запропонували обійняти посаду міністра освіти Австрійської монархії. Але вчений відмовився, йому було 70 років, здоров’я було вже не те. Того ж року він вийшов на пенсію.

31 січня 1918 року видатний український вчений Іван Пулюй відійшов у засвіти. Похований у Празі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram