Іван Паторжинський – один із видатних представників української вокальної школи. Він володів сильним, гнучким, виразним голосом оксамитового тембру та яскравим артистичним даруванням. Його донька Галина писала: “Діапазон пісенного репертуару батька був неосяжним. Він співав і героїчні, і жартівливі, і любовні пісні, бурлацькі, чумацькі <…> і завжди точно міг передати в них різні грані народного характеру”.

Іван Сергійович народився 3 березня 1886 року в селі Петро-Свистунове Катеринославської губернії (нині Вільнянський район Запорізької області). Батько хлопчика працював у типографії, складав шрифти, але від свинцевого пилу захворів на туберкульоз. Пізніше він став дяком у місцевій церкві. Саме від нього хлопчик успадкував сильний голос. Із шести років уже знав грамоту. Потім вступив до Бахмутського духовного училища. Коли хлопчикові виповнилося 12, помер батько. Далі навчався в Катеринославській духовній семінарії. Та духовна кар’єра не цікавила хлопця, він мріяв про театр.

У 15 років його спів почула професорка Катеринославської консерваторії Зінаїда Малютіна. Голос юнака так вразив викладачку, що вона запропонувала йому безоплатні заняття з вокалу. Під час навчання в семінарії хлопець організував чоловічий квартет, з яким виступав в Одесі та Кам’янському.

У 1915 році Іван Паторжинський познайомився із дівчиною на ім’я Марфа. Йому 19, їй – 16. Вона зачарувала Івана своїм співом. Пара ледь дочекалася поки Марфі виповниться 18, щоб побратися. Це було кохання, яке вони разом пронесли крізь усе життя. У них народилися дві донечки.

Одразу після весілля Іван вступив до консерваторії у вокальний клас Малютіної, але буремні події 1917 року стали на заваді навчанню. Щоб прогодувати родину, Паторжинський працював викладачем в Алчевську, водночас створив при школі хор і клуб. У 1921-му Іван повернувся до занять з вокалу у Малютіної. Бачачи скрутне матеріяльне становище молодого подружжя, посприяла у працевлаштуванні Івана писарчуком у банк.

За рік Іван Паторжинський завершив із відзнакою вокальний клас. На випускному іспиті співав арію Мефістофеля з “Фауста” та Мельника з “Русалки”. По завершенні консерваторії, Іван отримав запрошення до Київської опери, але він відмовився й залишився в Катеринославі (нині місто Дніпро). Організував хорову капелу й співав у чоловічому квартеті.

Переломним моментом у житті Паторжинського став 1925 рік. У Харкові відкрили перший державний оперний театр. Іван подався на прослуховування. Комісія одразу ж запропонувала співакові місце в театрі, але лише для епізодичних ролей. Робити було нічого – погодився. Та одного разу виконавець головної партії раптово захворів, треба було терміново кимось замінити. До вистави залишалися лічені години. Тоді Паторжинський запропонував свої послуги. Він заявив, що зможе виконати партію Мефістофеля без підготовки та репетиції. Ризик великий, театр готувався до провалу, та Іван проспівав блискуче.

Успіх був приголомшливий, тоді всі зрозуміли, що це нова зірка опери. Відтоді кар’єра співака стрімко пішла вгору. Отак фаустівський демон широко прочинив двері Паторжинському на велику сцену. Та найбільше співак любив виконувати партію Тараса Бульби за однойменною оперою Миколи Лисенка, яку артист виконував впродовж багатьох років, за яку був удостоєний Державної премії в 1942 році.

У харківській опері Іван пропрацював 10 років, виконав понад 30 партій. Його голос звучав на радіо, на концерти з його участю приходило безліч прихильників. Гастролював із пересувною трупою Вольгемута від Житомира до Криму. Тоді ж сформувався неповторний дует Паторжинського з Марією Іванівною Литвиненко-Вольгемут, який тривав аж 30 років.

У 1934-му на сцені пролунала прем’єра “Запорожець за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського. Відтоді артист став відомий далеко за межами СРСР. Гастролював у Польщі, Фінляндії, Канаді, Німеччині, США, Франції. Упродовж 17 років їздив удосконалювати свій вокал до Італії.

У 1935-му Паторжинський став солістом Українського театру опери та балету в Києві. Його сильний та оксамитовий тембр зачаровував слухачів. Водночас Іван Сергійович знявся у кінофільмах “Наталка Полтавка” та “Запорожець за Дунаєм”. Коли розпочалася німецько-радянська війна виступав із концертами на фронті.

Іван Паторжинський

У 1944-му році Паторжинський повернувся з евакуації та став професором Київської консерваторії. Вів клас сольного співу. За 16 років викладання виховав чимало вокалістів. Зокрема його учнями були Дмитро Гнатюк, Андрій Кікоть та Михайло Кречко.

Із концертами Сергій Іванович об’їздив чимало українських міст. У його репертуарі звучали як камерні твори так і народні пісні. Свій голос співак зберіг до останнього подиху, так само як і свою працездатність. Віддавав усі сили переважно театру, тому грамофонних записів було небагато: 20 платівок із оперними творами, та ще 50 записів романсів. Єдине, що могло відволікти Паторжинського від сцени – рибалка. У руках із вудкою співак відпочивав душею.

21 травня 1959 року на сцені Київської консерваторії відбувся виступ Паторжинського у великій концертній програмі, яку транслювали по радіо, у залі ж був повний аншлаг. Слухачі аплодували стоячи, і тоді ще ніхто з них не знав, що це останній виступ неперевершеного майстра. За сім місяців після концерту, 22 листопада 1960-го Іван Сергійович відійшов у засвіти. Похований на Байковому кладовищі.

На фасаді будинку в Києві, де мешкав Паторжинський, встановлено гранітну меморіальну таблицю з барельєфним зображенням співака. Також на честь співака у Києві названо вулицю. У серпні 2018 року затверджено Положення про премію імені Івана Паторжинського за досягнення в галузі музичного мистецтва.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]