“Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі прив’язується він усією душею на ціле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужбині, просять накласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі”, – написав Іван Огієнко – визначний учений-історик, поет, громадсько-політичний і церковний діяч, міністр освіти УНР, митрополит Української автокефальної церкви. Справою життя Огієнка став переклад Біблії, що й до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу.

14 січня 1882 року в бідній селянській родині Огієнків народився хлопчик (він був шостою дитиною), якого нарекли на честь батька – Іваном. Коли малому ще не було й двох років, тато загинув, потрапивши під копита коня. Напівсиротам та вдові тяжко прийшлося, одначе мати своїм прикладом показала дітям, що працелюбна людина, може не лише здолати перешкоди, а й досягти мети. Тож малий Іванко крок за кроком прямував до своєї мрії, а саме – здобути вищу освіту. Спочатку старанно вчився в школі, потім вступив до Київської військово-фельдшерської школи, зрештою домігся свого – отримав диплом випускника Київського університету Святого Володимира.

По закінченню університету Огієнко працював викладачем у Київському комерційному інституті, а у 1915-му, блискуче склавши іспити на звання магістра, читає перші лекції як приват-доцент катедри університету Святого Володимира. За рік розпочинає викладати новий курс – “Історія східнослов’янського наголосу”. Водночас починає писати підручники та книги для самоосвіти з української мови.

“Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова – житиме й народ, як національність. Не стане мови не стане й національності”, – Іван Огієнко.

У рідному Брусилові заснував “Ссудо-сберегательное общество”, сприяв відкриттю Вищого училища тощо.

Огієнко у серпні 1918 року переїхав до Кам’янець-Подільська, щоби заснувати Подільський державний університет і стати першим ректором цього вишу (за дорученням Ради міністрів УНР). У грудні Івана Івановича призначили Міністром освіти.

На початку 1919 року Рада Народних Міністрів УНР доручила Огієнкові розробити програму свята Соборності України. Він запропонував відзначити його 22 січня, у першу річницю ухвалення IV Універсалу Центральної Ради – проголошення державної самостійності Української Народної Республіки.

Протягом 1919 року Іван Огієнко займався справами шкільної реформи в Україні. Влітку став міністром віросповідань УНР. Коли український уряд залишив Кам’янець-Подільський і перебрався на підконтрольні Польщі території, Огієнко залишився головноуповноваженим УНР у Кам’янці. За його самовіддану працю йому неодноразово погрожували смертю і більшовики, і поляки.

Українська революція 1917-1921 років завершилася поразкою, Іван Іванович змушений був податися в еміграцію. Спочатку жив у Польщі, де з-під його пера вийшла низка фундаментальних праць – “Український правописний словник”, “Історичний словник української мови”, “Словник місцевих слів” тощо.

У місті Тарнові (там перебував уряд УНР) Огієнко стояв біля джерел заснування українських установ, зокрема Української Автокефальної церкви, Українського народного університету, Української гімназії, бюро біженців і відділення Українського Червоного Хреста.

У Варшаві, куди переїхав Огієнко в 1926-му, видавав науково-популярні місячники – “Рідна мова” та “Наша культура”, водночас працював викладачем в університеті.

Не полишає Іван Іванович також наукової діяльності, адаптовує українською книжки з іноземних мов. Та найвизначнішою працею його життя вважається переклад Біблії. У 1937 році у Львові вийшов “Новий заповіт” – частина праці перекладу Огієнка Біблії з оригінальних давньоєврейських та грецьких текстів. Переклад усієї Біблії професор закінчив у липні за три роки. А вже 9 жовтня того ж року він прийняв чернечий постриг під іменем Іларіон. Невдовзі Огієнко був висвячений в сан архієпископа і митрополита Холмщини та Підляшшя.

По закінченню Другої світової політична ситуація у Европі змінилася, що змусило митрополита Іларіона покинути рідні землі вже назавжди. Перебравшись до Канади, владика займався організаційними моментами суспільного життя українців в еміграції та науковою діяльністю. Там він видав чимало праць, а у 1962 році побачив світ повний переклад Біблії українською мовою, який зробив митрополит Іларіон.

“Богослужбовою мовою церкви мусить бути жива українська літературна мова, або мова староукраїнська”, – вважав митрополит.

Помер Іван Огієнко 29 березня 1972 року у Вінніпезі. Йому було 90 років. Похований на православній секції Меморіального парку “Ґлен Іден”.

Спадщина видатного науковця поступово повертається на Батьківщину. Праці вченого перевидаються у Львові та Києві. 1995 року товариство Івана Огієнка стало співзасновником премії його імені. Щороку 23 березня (день пам’яті Івана Огієнка) в Брусилові її вручають за визначні заслуги в царині освіти, науки, літератури, громадсько-політичної, духовної діяльності.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram