Іван Нехода – український поет, прозаїк, який писав переважно для дітей – народився 24 червня 1910 року в селі Олексіївка Харківської губернії (нині Краснокутський район Харківської області). Батько рано помер, тож матері довелося самотужки піднімати на ноги чотирьох дітей.
Змалку хлопець ходив у наймитах, був пастухом. Навчався у місцевій школі, де закінчив чотири класи. У той час до їхнього села навідувалися службовці “Українбанку”, вони читали олексіївчанам лекції, організовували виставки, забезпечували літературою та періодикою. Якось вони звернули увагу на Неходу й запропонували перебратися до столиці УСРР.
У 1924-му Іван Іванович переїхав до Харкова й влаштувався ліфтером в “Українабанк”. У комірчині банку він жив, щоправда ліжка там не було, тож спав прямо на столі. Водночас хлопець відвідував вечірню школу, яка готувала молодших помічників бухгалтера.
У 1925 році в Харкові вийшла газета “На зміну”, куди Іван влаштувався кореспондентом. Невдовзі до редакції прийшов 13-річний Валентин Бичко й приніс свої вірші. Там він познайомився та потоваришував з Іваном. Роками пізніше саме Бичко стане біографом Неходи.
У 1928-му Івана та Валентина, як двох найкращих кореспондентів, попри юний вік, відправили у службове відрядження на Кавказ. Звідти хлопці привезли чимало матеріялів, а також нові вірші.
Наступного року Нехода вступив до Харківського інституту народної освіти на філологічний факультет, де в 1932-му отримав диплом вчителя. Відтоді Іван поєднував викладацьку діяльність із роботою в редакціях, зокрема дитячих газет і журналів. Два роки, із 1935 до 1937-го, обіймав посаду інструктора секції дитячої літератури при апараті Спілки письменників України. Із 1939-го, закінчивши сценарний факультет Всесоюзного інституту кінематографії (ВДІК), завідував літчастиною Київського театру юного глядача імені Горького (нині Київський академічний театр юного глядача на Липках).
Коли розпочалася німецько-радянська війна Івана відправили на фронт. У січні 1944-го був тяжко поранений, внаслідок чого осліп на одне око. Попри воєнні дії, Нехода не полишав літературної діяльності, писав вірші, які присвячував дружині та доньці, водночас був кореспондентом армійських газет.
По закінченню війни Іван Нехода замешкав у Києві, й очолив секцію молодого автора та секцію з літературних зв’язків із Радянськими республіками при Спілці письменників України. 12 років Нехода пропрацював головним редактором у видавництві дитячої та юнацької літератури “Молодь”.
Після 1954-го, коли Крим передали до складу УРСР, Іван Іванович став очільником Кримської філії Спілки письменників України, власне він її створив. Наприкінці 1950-х років у Криму впроваджувалася програма поширення української мови. На півострові виходили газети, журнали, а в місцевому видавництві “Кримвид” з’явилися книги українських авторів. Цим опікувався Нехода. Довкола нього згуртувалися молоді, але перспективні автори, зокрема Степан Литвин, Дмитро Черевичний, Лідія Кульбак.
Перші свої вірші Іван Нехода написав ще в школі, а дебютував у 15 років у газеті “Червоні квіти” та “На зміну”. Згодом вірші з’явилися в молодіжних газетах і журналах. На молодого поета звернули увагу Валер’ян Поліщук, Іван Кулик, Павло Тичина.
У 1931-му з’явилася збірка віршів “Червона армія”, за рік – “Перша допомога”. У 1935 році Нехода випустив книгу з віршами для дітей “Пісня радості”. У повоєнні роки розпочав роботу над антологією дитячих казок різних країн світу. Використовуючи народні маловідомі сюжети, писав нові, оригінальні твори. Не полишав і лірики, публіцистики, писав роман у віршах “Хто сіє вітер”, який був завершений тільки за чотири роки до смерті. Майже половина віршованих збірок Неходи розрахована на дитячу авдиторію. Саме він написав вірш-пісеньку “У лісі, лісі темному”.
У лісі, лісі темному,
Де ходить хитрий лис,
Росла собі ялиночка
І зайчик з нею ріс.
Ой, снігу, снігу білого
Насипала зима.
Прибіг сховатись заїнько –
Ялиноньки нема!
Ішов тим лісом Дід Мороз,
Червоний в нього ніс,
Він зайчика-стрибайчика
У торбі нам приніс.
Маленький сірий заїнько,
Іди-іди до нас!
Дивись – твоя ялиночка
Сія на весь палац!
“Його дуже любили і малі, і дорослі. Бо він був людиною веселої, лагідної вдачі, завжди усміхнений, привітний, ласкавий. А ще його любили за вірші. Він складав їх усюди: вдома, в трамваї, на відпочинку. Бувало, розмовляєш з ним, він уважно тебе слухає, а тим часом у голові його пливуть рядки – і сумні, і веселі, і суворі, і ніжні, але завжди щирі, сердечні, схвильовані. От уже в руках його блокнот і в ньому густим дрібненьким почерком записане те, що допіру тільки снувалося в уяві”, – писав біограф Валентин Бичко.
Іван Іванович останні роки життя чимало подорожував, побував у Чехословаччині, Франції, Італії, відвідав Західну Німеччину. Водночас був очільником Комісії в справах дитячої літератури, редагував дитячий журнал, читав лекції про дитячу літературу.
Життя Івана Неходи нагло обірвалося 17 жовтня 1963 року. Поховали поета на Байковому кладовищі в Києві. За два роки по смерті одну з вулиць Києва назвали на його честь, у Харкові також є провулок названий ім’ям літератора.
Ой у полі дві тополі,
А третя калина…
Над Дніпром пливе поволі
Пісня журавлина.
Над лісами, над полями
На хмарині сірій
Відлітає журавлями
Наше літо в ірій.
“Кру” та “кру” журливо лине
В далину імлисту…
Наче сльози журавлині,
Пада жовте листя.
Пада листя на стежини,
Де ходить любили.
Де ходили, там жоржини
Зацвітають білі.
Я вплету жоржини в коси, –
Ну ж, цілуй за квіти…
В журавлів, можливо, й осінь,
А у мене – літо!
Сергій Рубінштейн – психолог, мислитель, одесит
Ірина Шуль: Треба думати про добро для своєї Батьківщини
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
