Доля відміряла Івану Миколайчуку коротке життя – 46 років, за свою творчу кар’єру актор встиг зіграти 34 ролі. Найбільше він полюбився глядачам у стрічках “Тіні забутих предків” (Іван Палійчук) та “Сон” (молодий Тарас Шевченко). У період брежнєвського “застою” Миколайчук мав серед радянських чиновників репутацію “неблагонадійного”, був фактично відсторонений від зйомок і гри в театрі. Тільки 1979 року Миколайчуку вдалося зняти “Вавилон XX”, режисура якого була відзначена на Всесоюзному кінофестивалі в Душанбе (Таджикистан).

Іван народився 15 червня 1941 року в селі Чотрория Чернівецької області в багатодітній родині. Він був четвертим сином у сім’ї Миколайчуків. Змалку допомагав батькам по господарству, трудився в полі. До школи ходив у сусіднє село Брусниці, грав у місцевому аматорському театрі. Коли йому було 14 – вперше потрапив на кіносеанс, і фільм справив на нього незабутнє враження. Відтоді в хлопця з’явилася заповітна мрія – присвятити своє життя мистецтву.

У 1957-му Іван закінчив музикальне училище, а за чотири роки – студію Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Із 1963 до 1965 року навчався на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Дебютував Миколайчук у стрічці Леоніда Осики “Двоє” у 1962-му.

Кар’єра Івана Миколайчука розпочалася з кіностудії імені Олександра Довженка та головних ролей у картинах, які стали перлиною українського кіна. У 1964-му на широкі екрани вийшла стрічка Володимира Денисенка “Сон” про Тараса Шевченка, якого зіграв Іван. Молодий поет, автор крамольних віршів, на допиті замість пояснень пише вірші про безрадісну долю України. Зрештою його віддають у солдати, а водночас забороняють писати та малювати. Миколайчук блискуче передав внутрішні переживання митця того періоду.

Паралельно Іван знімався ще в одній стрічці – “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова. Цей фільм став культовим, отримавши численні нагороди не тільки на вітчизняних фестивалях, а й за кордоном. Любов Івана Палійчука та Марічки порівнювали з шекспірівськими Ромео і Джульєттою – настільки вражала чиста, щира та неземна любов закоханих. У перший рік прокату фільм переглянули понад 8,5 мільйона глядачів, а Гарвардський університет додав стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентам, що претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

У наступних роках Миколайчук знімався у фільмах: “Комісари” (1970), “Білий птах з чорною ознакою” (1971, актор і сценарист), “Захар Беркут” (1971), “Пропала грамота” (1972, актор і співрежисер) та багато інших.

У 1970-х радянська влада посилила переслідування української культури. Заарештували Параджанова. Звинуватили в націоналізмі й Миколайчука. Вперше це сталося ще 1968-го, у рік придушення “празької весни”, коли він знімав фільм “Анничка”. Іван спробував пояснити різницю між націоналізмом і патріотизмом, після чого на нього написали донос. Після появи “Білого птаху з чорною ознакою” Миколайчуку довелося регулярно пояснювати свою позицію в різних владних установах.

У 1979 році секретар із питань ідеологічної роботи Володимир Івашко зумів трохи залагодити конфлікт між актором і керівництвом. Завдяки цьому заступництву Миколайчук отримав дозвіл на зйомки фільму “Вавилон XX”, у якому був не лише актором, режисером, а й композитором. За рік стрічка отримала відзнаку “За найкращу режисуру”. У 1983 році Іван працював над сценарієм картини “Небилиці про Івана”, за рік готувався взятися за зйомки. Але дозволу довелося чекати ще два роки. А потім Миколайчук вже не міг працювати за станом здоров’я.

Ще з молодості в нього були проблеми зі шлунком, з роками хвороба прогресувала, спочатку утворилася виразка, а потім лікарі поставили страшний діагноз – рак. Розрадою і підтримкою в житті Миколайчука була його дружина Марія. З нею він познайомився ще в Чернівцях. Сама Марія згадувала:

“Ми познайомилися в Чернівцях, разом працювали в Театрі імені Ольги Кобилянської, жили в одному районі: я – з батьками й трьома сестрами, а Іван знімав кімнату. Коли прийшла вступати в студію при театрі, мене запитали: “Ти – сестра Миколайчука?” Я тоді Івана не знала, але багато говорили, що ми схожі, як дві краплі води. Уперше побачила Івана, пропрацювавши в театрі місяць. Прийшла на репетицію, а там всі актори обступили високого стрункого хлопця. Глянула на нього – і мене як струмом пронизало, ніби стріли пролетіли між нами”.

За кілька років закохані одружилися, ніжні почуття, взаєморозуміння і дбайливе ставлення одне до одного подружжя пронесли через усе життя. Іван був дуже чуйною та доброю людиною. Коли хвороба вклала актора в ліжко, дружина намагалася не відходити від чоловіка. Доля подарувала їм щасливе сімейне життя, 2 серпня 1987 року вони відзначили срібне весілля (25 років), а наступного дня – 3 серпня серце видатного актора зупинилося. Здійснилося давнє пророцтво віщунки, яка колись сказала, що Івану відміряно 25 років життя.

У 1989 році Борис Івченко відзняв фільм “Небилиці про Івана”. На честь видатного актора й режисера названо вулиці у багатьох містах України – Києві, Полтаві, Кропивницькому, Вінниці, Івано-Франківську, Львові, Коломиї. Іменем Івана Миколайчука названо малу планету (астероїд) 8244. До 75-ї річниці від народження митця відбувся фестиваль Миколайчук-Фест, а президентові України була подана петиція щодо присвоєння йому посмертно звання Героя України. Ліна Костенко присвятила акторові такі рядки:

Його обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, –
чекало все!
Іван косив траву.
О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бур‘ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.
Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.
І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.
Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, –
він не помітив, бо косив траву.
Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
два виміри, і третій – в глибину.
Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерв‘ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп‘ї траву.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram