Іван Марчук – геній сучасності

12 травня святкує свій день народження Іван Марчук. Навряд чи в Україні знайдеться людина, яка не чула б про цього славетного українця, не пам’ятала колоритний образ з довгими вусами. Геніальність, українська ідентичність відчувається в його зовнішності, манері вдягатися, говорити, та й в кожній картині, що зачаровує. Без перебільшення, на сьогодні Іван Степанович є одним з найвідоміших українських художників за кордоном. З яскравих перемог – внесення британською газетою The Daily Telegraph до переліку “100 геніїв сучасності” (Britain`s Top 100 Living Geniuses).

Водночас, історія життя Марчука не така безхмарна, як змальовують деякі ЗМІ. Іван Степанович народився в родині сільського ткача в Тернопільській області. Малював з дитинства на землі чи маленькому клаптику паперу квітами. Дорослі вмовляли обрати за професію хірурга чи біолога, на щастя, художник переміг. Іван Степанович вивчав декоративний розпис, курс з кераміки у Львові (в училищі та інституті прикладного мистецтва), служив в армії. Три роки попрацював в Інституті надтвердих матеріалів НАН України.

Дехто закидає, що в кінці 1980-х він покинув Україну, мовляв “утік…”. Та не слід забувати, що Марчук як митець формувався за радянських часів, і його творчість була не до вподоби КГБ. Маючи експозиції в більш, ніж десятьох містах Радянського Союзу, українська Спілка художників його не визнавала, більш того – ігнорувала, коли вже вголос говорили про неймовірну харизму. Запитаєте, що поганого в зображенні пшеничних ланів чи блакитного неба? Дуже вже все українське, метафоричне, символічне довкола теми буття простого українця.

Тому еміграція до Австралії, Канади, США – скоріше, була вимушеним кроком, втечею у пошуку власного “Я” в мистецтві, доказом оточуючим і собі самому, що роботи чогось варті. За стилістикою, тематикою, картини систематизуються в цикли: “Голос моєї Душі”, “Пейзаж”, “Цвітіння”, “Кольорові прелюдії”, “Портрет”, “Нові експресії”, “Натюрморт”, два цикли “Біла планета”, “Виходять мрії з берегів” та “Погляд у Безмежність”. В одному з інтерв’ю “Україна молода” автор так відгукнувся: “Було дев’ять періодів творчості, “дев’ять Марчуків”, і кожен з них чимось дивує”. Дійсно, в його роботах і критикам важко виокремити якийсь один конкретний стиль – у творчому арсеналі є абстракції, портрети, пейзажі…

Напрацювання митця оцінені в понад 5 тисяч картин. До слова, виставки Марчука завжди відвідують тисячі шанувальників з різних куточків світу. До 200 персональних виставок його полотен – і де б не був особливе захоплення викликає техніка виконання Марчука. Мова йде про геніальний очерк-стиль в живописі «плетиво з ниток». Справді, зображення на межі рукотворного і технологічного, через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню. Жартуючи Іван Степанович охрестив цей стиль «пльонтанізм» (дослівно – випльонтане зі жмутків ниток), що ще дужче заплутало іноземних перекладачів. Спробуйте й самі, відшукати зокрема англійський відповідник для цього стилю.

У 1990-х відбулася його перша офіційна виставка у Києві – у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України). За 7 років потому Марчук отримав звання “Заслужений художник України”, лауреат Національної премії ім. Шевченка за дворічну шевченкіану з 42 картин Тараса Григоровича (з вищезгаданого циклу “Голос моєї душі”). Трохи згодом – і звання “Народний художник України”.

Цікаво, що частіше говорять про Івана Марчука, як про художника, хоча половина його шедеврів – скульптури. Такі живі, виразні, чуттєві… за кожною з них – своя історія, геніальний задум. Чи не тому вже десятки років роботи митця отримують різні міжнародні відзнаки? І це подвійна перемога – завжди надихають історії перемог українців, людей, які займаються улюбленою справою, досягають успіхів і тим самим прославляють свою Батьківщину. Вражені мистецтвознавці Європи, США та Австралії, пропонують й досі виставлятися в найкращих залах світу.

Іван Степанович – неймовірна людина з такою потужною енергетикою, любов’ю до України, що спілкування з ним наповнює позитивом та вірою в Україну на декілька днів. А його роботи вкотре переконують, що українці – талановита нація.

Стівен Гокінґ та Україна

Катерина Десницька – принцеса Сіаму