Іван Липа – український громадський і політичний діяч, письменник – народився 24 лютого 1865 року в Керчі. Початкову освіту здобув у народній школі, яку закінчив із відзнакою. Потім навчався в місцевій гімназії. Науки давалися хлопцю легко, тому також і цей заклад він закінчив блискуче. У 1888 році став студентом Харківського університету, обравши медичний факультет.

У 1891-му разом із Борисом Грінченком та Миколою Міхновським поїхав до Канева на Тарасову гору.

“Через увесь день чулась якась невидима присутність між нами генія <…> Не можна й вимовити, слова задля того дуже слабі, яке дуже глибоке й вельми незвичайне вражіння лишив по собі на мене той день <…> Велика й незабутня могила генія міцно і чарівно з’єднала нас любов’ю. Дух же Тарасів був між нами німим і невидимим свідком нашої присяги, що ніхто з нас не схибне в бік, не покине своєї матері України”, – писав Іван Левкович Липа.

Велич Кобзаря надихнула Липу створити гурток “Братство тарасівців” – таємну політичну організацію. Її учасники дали клятву на могилі Кобзаря, де присяглися всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Шевченка. Головний статут організації – віддати всі свої сили на те, щоби визволити свою націю з того гніту, в якому вона тоді перебувала.

Іван Липа
Іван Липа, 1881 рік

Ідею братерства підтримало чимало українських діячів: Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Володимир Самійленко, Микола Міхновський, Мусій Кононенко та багато інших.

Осередки гуртка розташовувалися в Чернігові, Києві, Одесі, Полтаві та інших містах. Утім невдовзі діяльністю гуртківців зацікавилися поліція й заґратувала членів гуртка. Найдовше у в’язниці пробув Липа, понад рік, як говорив сам арештант: “Я скінчив середню й вищу школу, але найвищу освіту дістав у тюрмі”.

Зрозуміло, що лише арештом студент не відбувся, його виключили з університету. Тому закінчувати вищу освіту довелося в Казані. Отримавши диплом, став працювати земським лікарем.

У 1902-му життя закинуло Липу до Одеси. Невдовзі його помешкання перетворилося в осередок культурницького руху на півдні України. Окрім того знайшов і сімейний затишок, одружившись із Марією Булдовською. У пари народився син Юрко. Та родинне щастя обірвала нагла смерть дружини. Пізніше біля Івана з’явилася жінка – Марія Шепель, яка замінила Юрію матір. Марія була викладачкою, читала мову та літературу.

Іван Липа
Іван Липа, 1917 рік

Іван лікарював серед бідняків і побудував власним коштом у селі під Одесою велику лікарню на кілька корпусів, а також сад і басейн. На присадибній ділянці облаштував город, на якому вирощували овочі та фрукти для пацієнтів. За свою медичну практику не відмовив жодному хворому в безоплатному прийомі.

Із 1905 року, не полишаючи медицини, став активним громадським діячем. Видавав альманах “Багаття”, працював співредактором “Українського слова”. Того ж року був одним із засновників одеської “Просвіти”.

Дім Липи часто відвідували Гнат Хоткевич, Григорій Чупринка, Володимир Самійленко, Осип Маковей та інші відомі громадські діячі та письменники. Микола Вороний присвятив Іванові поему “Євшан-зілля”. Олександр Олесь теж приїздив до Липи по “благословення” на видання першої збірки “З журбою радість обнялася”.

Та й сам Липа пише літературні твори. Перші спроби пера були ще за часів студентства. Часто говорив, що література – це своєрідний невидимий зв’язок із цілим народом, який, читаючи своїх письменників, виробляє одностайні та однозначні ідеали, що й складає націю.

Іван Липа
Іван Липа, 1919 рік

У 1913-му вийшла друком повість “Острови Самотності”, яку Іван присвятив своїй любій дружині Марії. “Тринадцять притч” Липи – унікальний в українській літературі цикл казок, в яких автор-філософ пропонує образ Нової людини, що живе в період колосальних суспільних зрушень та революційних змін. До того ж Іван заснував єдине українське видавництво в Одесі “Народний стяг”. За два роки тут було видано чимало цікавих книжок українських письменників.

1917 року, коли почалася Українська революція, Івана Липу обрали лікарським інспектором Одеси та одним із учасників керівничого комітету міста. Згодом він долучився до культурницької роботи в уряді Української Народної Республіки. У січні-вересні 1919 року був міністром культів (тобто віросповідань) УНР. Докладав зусиль до унезалежнення Української православної церкви, брав участь в розробці проєкту Конституції 1920 року. Через несприятливі політичні умови був змушений емігрувати. Спочатку Кам’янець-Подільський, потім Львів, Тарнів. Український уряд в екзилі продовжував свою діяльність, а Іван виконував свої обов’язки – лікував людей.

Надгробок на могилі Івана Липи. Фото: Igor Monchuk/CC BY-SA 4.0

Згодом він оселився в невеличкому містечку поблизу Львова, де продовжив займатися медициною та писати твори. Тут побачили світ новели “Кара” й “Утома”. Юрій захоплювався майстерністю батька, його твори називав вишуканим та витканими “блакитним цвітом”. Майже два роки Липа прожив у Винниках (Львівська область). Але всі його думки були поряд із дружиною, яка залишилися в Одесі, сином – студентом Познанського університету. Єдина відрада – листи, які іноді отримував Іван. До того ж рак шлунку знесилив та виснажив організм.

13 жовтня 1923 року Іван Липа помер. Йому було лише 58. Дружина Марія пережила чоловіка на 12 років. Син Юрій Липа, отримавши від батька духовний заповіт, іти по життю, чесно виконуючи професійний обов’язок, і тримаючи в серці невгасиму віру в майбутнє незалежної держави – України, став громадським діячем, борцем за незалежність своєї Батьківщини й одним із визначних ідеологів українського націоналізму. Іван Огієнко у статті “Світлій пам’яті Івана Липи” написав:

“Сумно й тихо верталися з похорону приятелі Івана Левовича. Починав сіяти дрібний дошкульний дощик, як щирі сльози за передчасно загинулим емігрантом, за чулою людиною, що горіла й світила глибоким патріотичним вогнем <…> Душу обгортав болючий сум за несподівано втраченим товаришем, з яким ми п’ять літ кипіли й нервувалися, віддавши цілих себе на будування Самостійної України <…> Доля не судила йому побачити вільної України – довелось скласти зболілі кості свої далеко від родинного міста”.

Василь Сидор – “Шелест” – незламний борець за Україну

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram