Іван Левинський з’явився на світ 6 липня 1851 року в місті Долина на Бойківщині (нині районний центр Івано-Франківської області). Походив із давнього українського шляхетського роду гербу Сас, відомого щонайменше з XVIII століття. Батько служив директором народної школи в Долині. Мати, Йозефа Гаузер, була німкенею, з родини баварських переселенців. Однак коли хлопцеві виповнилося вісім, батько помер. Матері з дітьми довелося переїхати до міста Стрий, багато працювати для забезпечення родини.

Іван закінчив чотири класи початкової школи в Стрию, співав у церкві. Завдяки підтримці старшого брата, який служив фельдфебелем в австрійській армії, зміг перебратися до Львова й отримати повну середню освіту в реальній школі. Заробляв на життя приватними уроками. У 17 років вступив до Технічної академії (нині – національний університет “Львівська політехніка”). Вчився надзвичайно старанно, швидко став одним із найкращих студентів, удостоєних стипендії. У стінах академії Іван познайомився з Юліаном Захаревичем – одним із провідних архітекторів Львова, лідером львівської архітектурної школи, який працював там професором і керував катедрою архітектури. Згодом співпраця Левинського та Захаревича триватиме роками.

Наприкінці XIX століття Львів переживав справжній демографічний і архітектурний бум. За 40 років населення міста зросло в двічі. Звичайно, це вимагало будівництва нового житла та громадських споруд, тому талант і працелюбність Івана Левинського якраз пригодилися. На початку 1880-х Іван разом із Юліаном Захаревичем отримав концесію для занять будівельною підприємницькою діяльністю. Це була незабудована територія у північно-західній частині Львова (Кастелівка). Тут було засновано магазин будівельних матеріялів, і почалася забудова території мальовничими маєтками. Розташовані в живописній місцевості, серед густих зелених насаджень, вони втілювали у життя ідею міста-саду.

1885 року Левинський за сприяння Захаревича, який мав статки та серйозні зв’язки серед поважних осіб міста, заснував і власне виробництво будівельних матеріялів. На його фабриці виготовлялися цемент, цегла, бетон, кахлі, гіпс, настінні й підлогові кахлі, штучний камінь, будівельна й художня майоліка. При фабриці діяли майстерні для виробництва різноманітних конструкцій, необхідних у будівництві. Підприємство швидко перетворилося на найпотужніше у Львові. Протягом майже 35 років воно постійно розширювалося, оскільки невпинно зростав попит на його продукцію. На численних крайових, імперських і міжнародних виставках фабрика Левинського здобувала призи й відзнаки. А 1889 року підприємець заснував ще один завод – він спеціалізувався з виробництва будівельної цегли та розташовувався на вулиці Янівській (Шевченка).

Підприємства Левинського долучилися до будівництва знаменитої Львівської опери, яке велося з 1897 до 1900 року. Їм доручили земляні, бетонні, мулярські, каменярські роботи. Паралельно Іван Левинський займався педагогічною діяльністю, виховував нове покоління архітекторів і містобудівників. 1909 року його затвердили професором Вищої технічної школи у Львові, а згодом – деканом відділу будівництва.

Іван Левинський, хоча був дуже успішним підприємцем і мав непогані ділові й особисті контакти з представниками польської громади Львова, завжди залишався українським патріотом. Як архітектор, він працював у стилі українського модерну. Йому належать павільйон руських товариств на галицькій крайовій виставці 1894 року, будівля страхової акціонерної фірми “Дністер”, бурса педагогічного товариства, палаци Дідушицьких і Рильських, численні приватні й багатоквартирні будинки по всьому місту, санаторії, шпиталі.

Вдало склалося й особисте життя архітектора. 1894 року Іван Левинський одружився з Марією Броніковською. У шлюбі народилася донька Марія і син Степан, який став відомим письменником і мандрівником.

Із початком Першої світової війни становище родини Левинських погіршилося, так само як і їхнього бізнесу. Галичина стала ареною бойових дій. У вересні 1914 року Львів захопили російські війська. Івана Левинського заарештували, допитували й депортували на схід, углиб Російської імперії. Спочатку до Курська, потім на деякий час до Києва. Там Левинський застав початок Української революції, став свідком діяльності Української Центральної Ради, проголошення УНР. Лише навесні 1918 року, після укладення Брестського миру УНР із Центральними державами, йому вдалося повернутися до Львова. Але невдовзі – нові випробування. Почалася польсько-українська війна. Шовіністично налаштовані поляки заборонили Левинському викладати у Вищій технічній школі, його підприємство припиняє роботу. 4 липня 1919 року Іван Левинський помер у Львові й був похований на Личаківському цвинтарі. На надгробку розмістили написи: “Іван Левинський, промисловець” та “Різьбив душі людей силою характеру, молотом енергії й кров’ю серця”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram