Іван Крушельницький – талановитий поет, перекладач, графік і мистецтвознавець. Його поетична спадщина – це своєрідна скарбниця модерної поезії, в якій поет вилив свій сердечний біль за український народ. Не знав тоді віршописець, що радянщина – це справжнісіньке пекло, в яке потрапивши, поборники за національність отримували одне – кулю в голову. Іван ризикнув і, зрештою, у 1934-му разом із групою українських митців, серед яких Григорій Косинка, Кость Буревій, Олекса Влизько, Дмитро Фальківський, був розстріляний в енкаведистських катівнях.

Народився Іван 12 листопада 1905 року в Рогатині (інші джерела називають місцем народження Коломию). Крушельницькі – давній рід, перші згадки про який виринають з глибин історії ще в XIV столітті. Антін Володиславович – батько майбутнього поета –відмий культурний діяч, мати – Марія Степанівна – артистка театру й драматургиня.

Читайте також: Крушельницькі. Трагедія української інтелігенції

Антіна Крушельницького в 1919 році призначили міністром освіти Української Народної Республіки й направили з педагогічною місією до Відня. Тож не дивно, що Іван здобував освіту в австрійській столиці. Пізніше студіював у Віденському університеті, щоправда, згодом перевівся до Праги й закінчив у 1926-му Карловий університет.

Перебуваючи за кордоном, майбутній поет ознайомився з новітніми течіями в літературі. Окрім основного навчання відвідував різні мистецькі осередки, товаришував із західноевропейськими митцями, зокрема з австрійським письменником Гуґо фон Гофмансталем. До речі, його збірку Іван адаптував українською й видав власним коштом.

До Галичини Крушельницький повернувся в 1927 році й одразу ж занурився в художньо-просвітницьке життя, докладаючи чимало зусиль для збагачення культурної спадщини на західних територіях України. Окрім вчителювання, разом із дружиною, заснував театральну школу. Але за два роки його заарештували й відправили до львівської в’язниці. Перебуваючи за ґратами пише вірші, в яких відкрито закликає ставати до боротьби за незалежність України:

Немає сил, щоб нас ввігнати в ляк!
Немає бур, щоб ми розбились в них!
Розірвем сіть, порвем кривавий сак…
Повернем в спів, у сміх
Наш гнів!

Через такі заклики Крушельницького звинуватили в революційній діяльності й позбавили права викладати в українських школах. Щоб прогодувати родину, Іван став трудитися на літературній ниві. Відтоді це стало єдиним джерелом заробітку. Тому період із 1929 до 1932 років з упевненістю можна назвати найпродуктивнішим у житті поета. Він написав чимало літературно-критичних та мистецтвознавчих статей. Активно друкувався в часописах та вісниках. Надрукував дослідження “Святослав Гординський”, “Спиридон Черкасенко”, “Шляхи життя”, “Шляхи сучасного театру”, “Драматурги німецької модерни останніх літ”, “Джерела творчості Ярослава Галана” тощо.

Ініціював виникнення у Львові Західноукраїнського мистецького об’єднання (ЗУМО), до якого увійшли відомі митці – Олекса Новаківський, Микола Колеса, Галина Левицька. Окрім того заснував видавництво “Альманах лівого мистецтва”, у першому номері якого закликав об’єднуватися митцям, для створення культурних програм для “робітничого класу”.

Але окупація поляків у Галичині набула небачених масштабів. Після ліквідації Таємного Українського університету в 1925 році й масового скорочення українських шкіл, вона перейшла до масових каральних акцій, сумнозвісної пацифікації у містах та селах на заході України. Особливо безжалісно викорінювали громадські, культурні організації та товариства. Преса також зазнала жорсткого цензурування й, зрештою, чимало видавництв закрили.

Восени 1932 року Іван вирішив шукати кращої долі й виїхав до УРСР, ще не знаючи, що це – фатальна помилка, яка коштуватиме життя. За кілька місяців майже вся сім’я Крушельницьких переїхала до Харкова, тільки дружина Івана залишилася у Львові, бо мала концертні контракти (була піаністкою).

Спочатку все складалося досить непогано, Іван влаштувався до Українського науково-дослідного інституту матеріяльної культури в Харкові, і досліджував західноукраїнське мистецтво. Водночас займався перекладами, дописував статті до місцевої періодики. Піднесений новими можливостями з захопленням вдивлявся в майбутнє, мав безліч творчих планів, подорожував.

Але за два роки безхмарні перспективи затьмарилися суворою реальністю. 5 листопада 1934-го Крушельницького, абсолютно безпідставно, заарештували й звинуватили в організації підготовки терористичних актів проти керівників радянської влади.

На початку грудня Військова колегія Верховного суду СРСР засудила Івана Крушельницького (разом із братом Тарасом, Григорієм Косинкою, Дмитром Фальківським, Олексою Влизьком, Костем Буревієм та іншими (всього двадцять вісім чоловік) до розстрілу. Але засуджених стратили ще за день до винесення вироку, у підвалі Жовтневого палацу в Києві.

Йому було 29, коли куля обірвала життя. На жаль, за такий короткий період він не встиг сповна реалізуватися в творчості, хоча й зробив чималий внесок у розбудову української культури.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram