Іван Крамськой – талановитий художник, критик, засновник Артілі вільних художників, співзасновник Товариства пересувних виставок, ідейний натхненник цілого покоління митців. “Крамськой на рєпінських сторінках весь в русі, в боротьбі, це не застигла воскова фігура паноптикуму, це герой що захоплює”, – писав пізніше Корній Чуковський, проаналізувавши нарис Іллі Рєпіна “Іван Миколайович Крамськой (Пам’яті вчителя)”.

Іван народився 8 червня 1837 року в козацькій слободі Нова Сотня, яка була тоді на околицях міста Острогозька (історичний центр Східної Слобожанщини, був заснований українськими козаками 1652-го року). Родина Крамських жила у звичайній сільській хатині, мазаній глиною, покритою очеретом, біленій ззовні. Дід та батько хлопчика були місцевими писарями. У повітовому училищі Іван здобував освіту, та найбільше він захоплювався малюванням. Завжди мав при собі олівець і клаптик паперу, за будь якої нагоди брався замальовувати побачене. Сусід, художник-самоук Михайло Тулінов навчив юного Крамського писати аквареллю.

Коли йому виповнилося 12 років, помер батько, і хлопцеві довелося ставати до праці. Як і тато, пішов писарчуком до Острогозької думи. У 1857 році до Острогозька завітав мандрівний фотограф із Харкова Яків Данилевський. Світлини того часу були не якісними, особливо портрети, тому частенько їх доводилося домальовувати олівцем. Данилевський, побачивши замальовки Крамського, вирішив взяти 16-річного юнака до себе ретушером. Три роки Іван із фотографом мандрував містами України та Росії.

У 1857-му дісталися Петербурга, і Крамськой вирішив тут залишитися, адже в нього була заповітна мрія – вступити до Академії мистецтв. Але Іван не наважувався: не було початкової мистецької освіти. Тут на допомогу прийшов колишній вчитель Михайло Тулінов, який замешкав у Петербурзі. Він запропонував Івану вивчати одну з академічних дисциплін — малювання з гіпсу. Малюнок голови Лаокоона став його вступною роботою. Рада Академії мистецтв призначила Крамського учнем до професора Олексія Маркова. Художник-початківець тепер навчався не тільки писати, а й готував картони до розпису храму Христа Спасителя в Москві.

До 1863 року Іван уже отримав дві відзнаки – срібну та золоту медалі. Але попереду була випускна робота. Тих, хто отримував за неї Велику золоту медаль, відправляли на стажування за кордон. Для конкурсної роботи рада запропонувала студентам сюжет зі скандинавської мітології “Бенкет у Вальгаллі”. Однак тоді в суспільстві зростав інтерес до картини побутового жанру. 14 із 15 (в історії це назвали “Бунт чотирнадцяти”) випускників відмовилися писати полотна мітологічної тематики. Спочатку студенти написали кілька прохань до ради Академії, у яких просили самостійно обирати тему, роботи виставляти на огляд, а оцінки аргументувати. Крамського обрали депутатом. Він зачитав перед радою і ректором Академії вимоги й, отримавши відмову, покинув іспит. Товариші наслідували його приклад.

Але водночас бунтарі опинилися на вулиці, адже вони мали покинути не лише майстерні Академії, а й квартири де мешкали. Грошей, щоби винайняти житло не було, тоді Іван запропонував створити Артіль вільних художників. Молоді митці разом орендували невеличке приміщення з майстернями. Невдовзі в артілі почали з’являтися замовлення – книжкові ілюстрації, копії картин, портрети. Справа процвітала. Крамськой займався не лише живописом, а й організаційними та фінансовими питаннями артілі. Водночас давав уроки малювання. Одним із його учнів був Ілля Рєпін.

У 1869 році Іван нарешті здійснив закордонну поїздку, він хотів познайомитися з европейським мистецтвом, але цей вояж залишив у серці художника досить суперечливі враження. По поверненню додому в артілі стався конфлікт із товаришем. Академія надала тому можливість стажування її коштом за кордоном, пропозиція була дуже спокуслива, а тому він її прийняв. Та це суперечило правилам “Чотирнадцяти”. Розгніваний Крамськой покинув артіль, і вона зовсім скоро припинила своє існування.

Незабаром Іван разом з іншими митцями створив нове об’єднання – Товариство пересувних художніх виставок. Головна його мета – проведення виставок по містах Російської імперії, ознайомлення провінційних жителів із мистецтвом, а також допомога живописцям у продажу їхніх робіт.

Перша виставка передвижників відбулася 1871 року. На ній Іван презентував полотно “Майська ніч” за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя. Картина з містичним сюжетом мала величезний успіх. По завершенню експозиції, роботу одразу викупив Павло Третьяков.

У 1872 році Крамськой закінчив полотно “Христос в пустелі”. П’ять років художник не наважувався взятися за пензля, але образ Христа немов переслідував його. За це полотно Академія мистецтв хотіла присудити Крамському звання професора, проте він відмовився. Картину знову викупив Третьяков за 6 тисяч рублів – великі кошти для того часу.

Окрім портретів, Крамськой публікував критичні статті, у яких закликав скинути академічне ярмо, звільнитися від його впливу на мистецтво. Він виступав за створення шкіл малювання і майстерень, де молоді художники могли б вчитися у досвідчених художників і водночас зберігати власний стиль.

Перлиною доробку майстра стала картина “Невідома”. Зображена на полотні жінка не давала спокою ні публіці, ні критикам. Інтригувала глядачів її особистість, трохи зарозумілий погляд і бездоганне модне вбрання. У пресі картину назвали “російська Джоконда”. Відвідувачі намагалися вгадати ім’я дами з портрета. На всі скромні та не дуже запитання, художник відповідав ухильно. Жадібна до скандалів публіка ще більше розгорялася цікавістю. Ця загадка залишилася нерозкритою. Після виставки картину викупив заможний промисловець Павло Харитоненко.

У 1884 році Крамськой закінчив ще одне полотно – “Невтішне горе”, на якому була зображена скорботна мати біля дитячої труни. Художник працював над ним майже чотири роки: робив замальовки, ескізи, кілька разів міняв композицію. Картину з трагічним сюжетом Крамськой подарував Павлу Третьякову.

Чим популярнішим ставав Крамськой, тим голосніше його критикували колишні друзі. Особливо після того, як йому замовили портрети царської родини. Івана називали відступником, ренегатом, зрадником ідеалів, які потопають у розкоші. Хоча всі його гроші немов вода спливали на потреби родини. Доведений до відчаю художник писав: “Я хочу рік мистецького життя. Не бігати по хліб, а творити. Я вже змучився!”

Він не дожив два місяці до 50 років, але скидався на немічного діда, з гіркотою говорив, що від нього всі відвернулися, а зробити те, заради чого він був народжений, йому не вдалося. Він страждав від серцевої хвороби, у великих кількостях приймав морфій, але продовжував портретні сеанси, працюючи по 5-6 годин без перепочинку.

Івана Крамського не стало 5 квітня 1887 року. Художник помер у своїй майстерні, з пензлем у руці. Він писав портрет із натури доктора Карла Раухфуса. Лікар намагався реанімувати його, але безуспішно. Живописця поховали на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram