Іван Козловський – володар незвичайного тембру й найвищої вокальної техніки. Видатний інтерпретатор оперної, камерної та духовної вокальної музики. Завдяки своєму природному артистизму та голосу, зумів створити потужні вокально-сценічні образи, які увійшли в історію оперного театру.

Іван народився 24 березня 1900 року в селі Мар’янівка Київської області. Батько був знаним кравцем, а ще – першим музикою на селі. Мати походила з козацького роду, і хоча була на десять літ молодшою від чоловіка, та головувала в хаті саме вона. Частенько на гостини збиралися односельці, співали, танцювали. Та найліпше співала батькова сестра, що жила в їхній хаті, саме від роду Козловських хлопчина успадкував музичний дар.

Батьки помітивши талант сина – відправили до Києва, здобувати освіту в церковній школі при Михайлівському Золотоверхому монастирі, де вже навчався його старший брат Федір.

“Моя мати мріяла, щоб я став батюшкою, і мене віддали до церковної школи, звідти було “рукою подати” до архієрейського сану. Після школи брали в семінарію, де вчилися чотири роки на священника. Якщо хотів стати богословом – ще один рік. Потім з’являлася можливість вступити до академії. Жили ми в Михайлівському монастирі”, – згадував Іван.

Талант не можливо було приховати, тому дуже скоро хлопчина вже співав у хорі, а потім йому дозволили навіть проводити заняття зі співу в одній із груп. На одному з концертів Козловського запримітив композитор Олександр Кошиць. За його пропозицією виконавець став виступати в хорі Троїцького народного дому в Києві.

Попри материні сподівання, що син одумається й вступить до семінарії, Іван подав документи до Вищого музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка (нині – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого), і став студентом вокального класу Олени Муравйової, та, за словами співака, знала, якими гранями повинен засяяти той чи інший голос, як допомогти йому знайти свою неповторну форму.

Тоді молодий співак одружився. Його обраницею стала Олександра Герцик. Вона вже була популярною акторкою, а Козловський ще був студентом. У театральних колах співака прозвали “чоловіком самої Герцик”. Але жінка, заради Козловського покинула сцену й присвятила себе родині.

У 1920 році Козловський закінчив музичний інститут. Невдовзі він став то лав Червоної армії та служив в інженерній бригаді поблизу Полтави. Разом із іншими армійськими музикантами Козловський брав участь у спектаклях Полтавського оперного театру, давав концерти на фабриках і в колоніях для безпритульних. Виступав артист і на сцені Полтавського пересувного музично-драматичного театру, зокрема співав у виставах “Наталка Полтавка” та “Вій”.

Тут же у Полтаві, Козловський вперше виконав партію Фауста. А все через епідемію іспанського грипу, який вирував у місті та вклав у ліжко головних акторів. Театральне керівництво, щоб врятувати спектаклі запросило Івана. Вистава мала шалений успіх. Разом із Козловським у спектаклі грав відомий оперний співак Платон Цесевич, за протекцією якого Іван отримав роль Ленського в опері Чайковського “Євгеній Онєгін” за однойменним віршованим романом Пушкіна.

У 1923 році Козловського запросили до Російської державної опери в Харкові, а за рік він переїхав до Свердловська (нині – Єкатеринбург). Там він служив у Державному оперному театрі, виконував головні партії в операх “Фауст”, “Кармен” і “Травіата”.

Того ж року на гастролі до Свердловська приїхала трупа Московського Художнього театру. Її артисти часто бували на виставах за участю Козловського та розповіли про нього Володимиру Немировичу-Данченко. Режисер запросив співака виїхати з його театром на гастролі до Европи, але Козловський відмовився – не хотів розривати контракт зі Свердловським оперним театром. Пізніше він згадував:

“Бувають моменти, коли розумієш принадність пропозиції, але не можеш її прийняти”.

Уже в 1926 році Івана Козловського запросили до Большого театру. Першим спектаклем із його участю стала опера “Травіата” за мотивами роману Олександра Дюма-сина “Дама з камеліями”. Невдовзі Козловський став одним із найкращих виконавців. Оперна співачка Наталія Шпиллер згадувала:

“У середині 20-х років у Большому театрі з’явилося нове ім’я – Іван Семенович Козловський. Тембр голосу, манера співу, акторські дані – все в молодому тоді артисти викривало яскраво виражену, рідкісну індивідуальність”.

Славу Козловському принесла постановка “Борис Годунов”, в якій він виконав Юродивого. Загалом на той час у співака було понад тридцять партій в різних операх. Він став солістом Большого театру.

Окрім того, Козловський виступав із концертами народної та естрадної музики, співав романси, арії, релігійні композиції. Нерідко артист гастролював по СРСР, зокрема з Державним джаз-оркестром. Скульптор Сергій Коненков згадував:

“Слухати спів Івана Семеновича Козловського воістину велике задоволення. Його українські пісні мелодійні, сповнені чарівності та натхнення”.

У 1934-му Козловський, відпочивав у Криму, де й познайомився з акторкою Галиною Сергєєвою. Роман швидко переріс у шлюб. Галина народила двох дочок. Та невдовзі пара розпалася. Більше Іван ніколи не одружувався.

У 1938 році в Москві за ініціативою Козловського створили Державний ансамбль опери СРСР. Співак популяризував класичну музику, тому в репертуар колективу ввійшли адаптовані під масового слухача партії з опер.

Після початку німецько-радянської війни Козловський разом із колективом Большого театру евакуювався до Куйбишева (нині – Самара), де продовжив свої виступи.

У кінці 1940-х Козловський продовжував виступати у Большому театрі та їздив із гастролями за кордон. Та вже в 1954 році Козловський залишив Большой. Причини не пояснив, хоча тоді його слава гриміла далеко за межами Радянського Союзу.

Але музику Іван не залишив. Він гастролював із концертами. Артист записав кілька нових платівок з українськими народними піснями, колядками. Козловського не зіпсували ні світова слава, ні всенародна любов, ні численні нагороди. За всіх умов він залишався звичайною людиною, національно свідомим українцем, популяризатором і виконавцем українських пісень.

У 1970 році Козловський в рідній Мар’янівці власним коштом відкрив дитячу музичну школу. Особисто обрав викладачів і закуповував обладнання. Кілька разів співак виступав із хором Мар’янівській музичної школи. Благодійну справу продовжує фонд “Прем’єра” імені Івана Козловського, заснований 1995 року.

Козловський виступав до 87 років. В останні роки життя артист писав мемуари й у 1992 році він опублікував книгу спогадів “Музика – радість і біль мій”.

Помер Іван Козловський 21 грудня 1993 року. Поховали на Новодівичому кладовищі в Москві.

У 1994 році в селі Мар’янівка Васильківського району Київської області заснували Меморіальний музей-садибу Івана Козловського. Там же за шість років відкрили пам’ятник. У столиці України є провулок Козловського, де пам’ятник встановлено 2008 року (скульптор В. І. Зноба) і де розташовано Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 2017-му на території Михайлівського Золотоверхого монастиря Козловському відкрили меморіальну дошку. Також на честь великого співака названо астероїд 4944.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram