Іван Кейван – український живописець, графік, педагог і палкий патріот. Змушений шукати кращої долі, опинився далеко від дому, половина його життя проминула за межами Батьківщини. Але й за океаном він ні на мить не забував чий він син і звідки родом. Своєю невтомною працею прославляв і популяризував мистецьку культуру України.

16 вересня 1907 року в родині Миколи та Килини Кейванів народився первісток, його назвали Іваном. Родина мешкала в селі Карлів Снятинського повіту. Початкову освіту хлопчина здобував у місцевій школі, потім вчився в коломийській гімназії. Саме тут Іван зацікавився мистецтвом, і коли отримав атестат зрілості, то вже точно знав чим займатиметься. Проте він добре усвідомлював – його чекає тернистий і нелегкий шлях, але звертати з нього не хотів. Себе без мистецтва не усвідомлював.

Двадцятилітній Кейван подався до Львова. Там, у 1921-му, за підтримки Андрея Шептицького відкрив школу український художник Олекса Новаківський. Цей навчальний заклад кілька років був окремим факультетом мистецтва Львівського політехнічного університету. Тут готували нове покоління українських митців, які з гордістю мовою мистецтва заявили про Україну на весь світ. Свого часу там навчалися: Святослав ГординськийЛев Ґец, Михайло Драган, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Андрій Коверко, Едвард Козак (Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк, Мирон Левицький, Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик, Антін Малюца, Михайло Мороз та ще багато інших митців, які в майбутньому здобули світове визнання. Івану теж поталанило, він став одним учнів цієї школи.

Проте дуже скоро, усього за рік, Кейван зрозумів, що йому “затісно” в школі, його очікування не справдились. Розчарувавшись, писав своєму брату:

“На жаль, Новаківський хоча і був геніальним колористом, я в нього нічого не навчився, бо бажав передусім солідного рисунку”.

Кейван вирішив спробувати свої сили у Краківській академії мистецтв. Провчившись усього пів року, загримів у тюрму. Кількома місяцями раніше Іван на святкуванні “Просвіти” виголосив промову, і його звинуватили в порушенні публічного спокою. Відсидівши за ґратами понад шість місяців, вийшов на волю. Судовий процес, який відбувся в жовтні, виправдав обвинуваченого.

Попри все, Іван прагнув здобути освіту. Із 1932 року студіював в Академії мистецтв у Варшаві. За п’ять років опанував малярство, графіку, гравіювання. Водночас ходив на лекції з історії і теорії мистецтва. Став членом мистецького гуртка “Спокій”, який заснували українці. У 1933 році на виставці цього об’єднання відбувся творчий дебют Кейвана, він представив публіці свої роботи. Але знову в’язниця перервала творче життя чоловіка. Цього разу його звинуватили у фальсифікації грошей. Насправді Іван входив до ОУН, і за дорученням створював нові проєкти грошових знаків для майбутньої держави. У ті часи й цього було достатньо, щоб решту життя провести за ґратами. Проте доля була прихильною до художника, його знову виправдали та відпустили.

Склавши випускний іспит, Кейван отримав право викладати малювання та історію мистецтва. Із початком Другої світової війни, а також із анексією Галичини СРСР, Іван замешкав у Снятині. Він працював у Будинку культури при відділі народної освіти. Щотижня відзвітовував НКВС про свою роботу, на їхню вимогу малював плакати й портрети вождів. Згодом він перевівся до театру, де став декоратором. Коли розпочалася німецько-радянська війна художник переховувався від імовірного арешту. Йому так остогидли червоні, що він привселюдно спалив портрет Сталіна, який сам і написав.

Коли західні території України окупували німці, Кейван працював викладачем у Коломийській гімназії, а ще увійшов до новоствореної Спілки українських образотворчих мистців. У 1942-му гестапівці взяли у заручники Івана та ще сорок осіб. Причина банальна – Коломию мав відвідати генерал-губернатор Ганс Франк. Після його від’їзду всіх відпустили.

Восени 1943 року Іван одружився з Марією-Адріяною Крупською. За пів року молоде подружжя покинуло Коломию. У пошуках кращої долі поневірялися по таборах біженців, аж поки не добралися до Марієнбаду (нині Маріанські Лазні, Чехія). У 1944-му у Кейванів народився син Орест. Але на довго сім’я в Чехії не затрималася, подалася далі. Байройт, Фюссен, Міттенвальд – чотири роки провели в таборах для переміщених осіб. За цей час у них народилася донька Софія-Оксана.

Попри кочове життя Кейван зміг долучитися до культурно-мистецького життя української громади, яку теж розкидало по таборах. Не полишав і малярства, писав картини та створював графіку, брав участь у виставках. Кілька робіт того періоду були відзначені нагородами.

Наприкінці осені 1949 року Іван із родиною емігрував до Едмонту (Канада). Важко довелося художнику, він розривався між улюбленою справою та зароблянням грошей. Згодом його взяли дизайнером реклами до компанії C-I-L (Canadian Industries Limited).

Саме в еміграції Кейван розкрився не лише як художник, а і як палкий патріот. Особливе місце в його творчості займали олійні портрети видатних українців: Тарас Шевченко, Іван Франко, Іван Мазепа, Андрей Шептицький, Тодось Осьмачка, Георгій Нарбут й інші. У творчому доробку Івана також були марки, грамоти, книжкові ілюстрації. А ще він автор праць з історії українського мистецтва, зокрема студій, присвячених образотворчому мистецтву, художній творчості Шевченка, Січинського, Антоновича й інших. Упродовж майже сорока років Кейван залишався одним із найактивніших діячів української діаспори. Входив до численних об’єднань, працював викладачем, брав участь у масштабних виставках.

Останні роки життя затьмарювали численні хвороби, до всього додалася ще й втрата слуху. Своє 85-річчя художник зустрів у стінах шпиталю. Це був його останній день народження, адже за два дні по тому, 18 вересня 1992 року, Іван Кейван відійшов у засвіти. Похований в Едмонді.

На Батьківщині його ім’я не згадували, він був заборонений, його намагалися стерти з пам’яті, поховати в історії. Лише зараз він поступово повертається до українців із забуття.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram