Іван Євтихійович Хоменко – український поет, який не боявся гостро критикувати й засуджувати свавілля Сталіна та його плазунів. За це він звісно розплатився засланням у табори. Проте така “подорож” не зламала його, і після відбуття покарання він не припинив виступати проти тиранії, що нищила Україну.

“Неможливо, щоб із пам’яті людей назавжди пішов такий поет, творець такої краси, людина, яка так любила свій народ і присвятила йому стільки святого натхнення”, – говорив про Івана Хоменка український композитор Валерій Польовий

29 вересня 1919 року в селі Зелене, що на Кіровоградщині, у селянській родині Хоменків народився хлопчик, якого назвали Іваном. Невдовзі після народження дитини, батька застрелили розбійники, овдовіла жінка залишилася з трьома дітьми на руках.

Початкову освіту майбутній поет здобував у Знам’янській школі, де особливого інтересу та старання до науки не виявляв. Проте хлопчина ще змалку мав артистичні здібності, найулюбленішим заняттям у школі було пародіювання вчителів та учнів, чим надзвичайно веселив товаришів. У роки Голодомору (1932-1933) для школярів облаштували інтернат, дітей забезпечували харчуванням і теплим одягом. Це дало можливість пережити ті страшні часи.

По закінченню школи, Іван подався до Дніпропетровська (нині Дніпро). Він вступив до театральної школи, яку закінчив у 1938-му й став актором Криворізького драматичного театру. Водночас Хоменко здобував вищу освіту в педагогічному інституті.

Напередодні німецько-радянської війни Іван повернувся до рідного села. Саме там він вперше спробував свої сили в літературі. Ще змалку він добре пам’ятав народні пісні, колядки, розповіді про козаків – вони й допомогли поету-початківцю писати перші вірші. Тут його застала війна. Івана призвали до армії. Рядовий солдат Хоменко дійшов аж до Берліна, під час бойових дій двічі отримав поранення та контузію. Коли в поета траплялася вільна хвилинка він одразу сідав писати поезії, які публікувалися у фронтових та районних газетах.

По закінченню війни, Іван був сповнений надій про безхмарне майбутнє, він, як і тисячі інших вірив, що найстрашніше позаду. Але помилився. Знову в Україні розпочався Голодомор (1946-1947 роки). Тоді комуністична верхівка запевняла, що голод – це наслідок неврожаю. А на справді ще одна спланована сталінська акція, мета якої – забрати в селян рештки зерна й продати чи подарувати його братнім режимам у соціалістичному клубі. Українці вимирали сім’ями. Іван не міг залишитися осторонь, його біль виливався в поетичних рядках:

А Сталін і в старця відніме торбину,
Аби тільки старець той був з України.

Хоменко добре пам’ятав Голодомор, який йому довелося пережити в шкільні роки, тому він написав цілу поему присвячену тим страшним подіям. У наш час, ця праця мала б чималий успіх у літературному світі. Комуністи також “оцінили” старання поета, щоправда, на свій лад – 25 років таборів та ще п’ять років позбавлення громадянських прав.

Перший термін ув’язнення Іван відбув у Карагандинському таборі (Казахстан), один із найбільших виправно-трудових таборів в 1930-1959 роках, підпорядковувався ГУЛАГ НКВС СРСР. Там Хоменко працював у вугільній шахті. Разом із ним “виправлялися” й інші “вороги” – літератор Олесь Бердник, майбутній композитор Віталій Польовий. Пізніше одна з пісень Польового буде написана на вірші Хоменка.

Поет у неволі склав поему “Бахчисарайський ярмарок” (не збереглася) та “Богдан Хмельницький”. Тоді ж була створена ще одна праця – “Смерть Сталіна”. Ні олівця, ні паперу в Івана не було, тому він записував рядки милом на матраці, потім заучував їх, стирав і писав нові. Так з’явилися й інші роботи, зокрема “Легенда”, “Прометей”, “Ікар і Дедал”, “Казка про кохання”, “Казка про чарівний перстень”.

За хрущовської відлиги вийти на волю Хоменку допоміг Микола Бажан. Поет повернувся до України. Йому запропонували в Спілці письменників посаду перекладача. Проте Іван на волі пробув недовго, його знову заарештували. Цього разу приводом стало його неприховане негативне ставлення до свавілля КДБ, він виступав проти радянсько-тиранської влади вцілому, відверто говорив про гноблення українського народу й про відродження самостійної України. Його поезії ставали дедалі гостріші. Терпіти таке комуністи не збиралися, тож вдерлися до помешкання поета, вилучили під час обшуку поеми про Хмельницького та Сталіна. Цього разу Хоменко відсидів у Бутирці понад рік, але це було гірше ніж у таборі. Іванові заборонили писати. Максим Рильський вирішив допомогти поетові, і взяв того на поруки. 1958 року Хоменка звільнили.

Тернистий і довгий шлях Іван Євтихійович подолав, перш ніж вийшла його перша збірка віршів. Йому було майже 40 років. Проте в останнім часом Хоменко поринув у літературну працю з головою. Він почав активно друкуватися, його вірші ставали піснями.

“Іван був працьовитий до нестями. У нього не було такого, щоб йому не писалося”, – розповідала дружина поета Надія Хоменко.

Він ще так багато хотів створити, ще мав багато чого передати своїм нащадкам, але нагла смерть перервала творчий злет поета. Це трапилося 14 серпня 1968 року. Йому було лише 48. Похований на Байковому цвинтарі.

У біографії Хоменка залишилося чимало невідомого. Досі не віднайдені деякі його поеми, українські адаптації. Сучасники поета писали, що Іван також писав і прозу. Для майбутніх дослідників залишилося ще багато роботи, адже ми, українці, повинні знати своїх славних пращурів.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram