Іван Черняховський – радянський воєначальник українського походження, один із наймолодших командувачів фронтів періоду німецько-радянської війни й один із п’яти радянських комфронтів, які загинули в роки війни.

Іван Данилович Черняховський народився 29 червня 1907 року в селі Оксанина Уманського повіту Київської губернії (зараз – Уманського району Черкаської області). Змалку йому довелося пізнати і тяжку селянську працю, і роботу пастухом, і залізничником, і навіть побувати безпритульним. До Червоної Армії пішов у 17 років. Закінчив Одеську піхотну школу, Київську артилерійську школу, Військово-технічну академію, Військову академію механізації та моторизації. Там опанував французьку мову. Але у страшні 1930 роки сталінський Молох цілком міг проковтнути молодого офіцера і не вдавитися – під час навчання на нього написали донос, буцімто Черняховський “приховав своє соціальне походження”, проте йому вдалося спростувати цей наклеп.

Починав військову кар’єру Черняховський як артилерист. Пройшов шлях від командира взводу артилерійського полку. Після академії перевівся в технічні частини. Командував танковим батальйоном, полком, дивізією в Київському, Білоруському, Прибалтійському військових округах.

На момент початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 року полковник Іван Черняховський – командир 28-ї танкової дивізії 12-го механізованого корпусу Північно-Західного фронту. На чолі неї брав участь в оборонних боях, зокрема, у Литві й під Новгородом. Внаслідок великих втрат у техніці, дивізія була переформована на стрілецьку, із якою Черняховський на початку 1942 року брав участь у Дем’янській наступальній операції. Спочатку радянським військам вдалося оточити німців, однак вони прорвали оточення і втримали Дем’янськ.

Після цього Черняховського перевели на Воронезький фронт, де він командував танковим корпусом, згодом – армією. Внаслідок багатомісячних оборонних боїв частини під командуванням Черняховського втримали позиції на лівому березі річки Дон і не дали противнику просунутися далі. Із початком контрнаступу під Сталінградом перейшли у наступ і частини Черняховського, які розташовувалися значно північніше. Вони відбили у німців Воронеж і Курськ, але далі наступ захлинувся.

Значний внесок у вигнання нацистських окупантів та їхніх союзників із України Іван Черняховський зробив у другій половині 1943 року. 60-та армія Центрального фронту під його командуванням наступала після Курської битви через Лівобережну й Північну Україну. Було взято Чернігів, а вже наприкінці вересня 1943 року радянські бійці вийшли до Дніпра на схід від Димера. У листопаді 60-та армія брала безпосередню участь у взятті Києва через Лютізький плацдарм і плацдарми поблизу сіл Глібівка, Казаровичі, Ясногородка, а наприкінці року – в обороні Києва, оскільки німецькі війська перейшли в контрнаступ та намагалися скинути червоноармійців у Дніпро. Та їм вдалося вистояти, що створило передумови для розгортання наступу на Правобережжі України.

17 жовтня 1943 року Івану Черняховському присвоїли звання Героя Радянського Союзу “за високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра і виявлений особистий героїзм”. Маршал Олександр Василевський так відгукнувся про свого колегу:

“Чудове знання військ, різноманітної та складної техніки, вміле використання досвіду інших, глибокі теоретичні знання дали змогу йому прекрасно керувати військами, вирішувати найскладніші завдання. Він уважно прислуховувався до думки підлеглих. Сміливо використовував усе нове й корисне в навчанні військ та організації бою. Був суворим і вимогливим, але ніколи не дозволяв собі принижувати людську гідність”.

У перші місяці 1944 року війська під командуванням Черняховського вигнали нацистів із Рівного, Луцька, Проскурова (Хмельницького) і Чернівців. У квітні настала оперативна павза, пов’язана з підготовкою нового наступу на захід. Івана Черняховського підвищили у званні до генерала армії та перевели північніше – командувати Західним фронтом, який невдовзі був перейменований на 3-й Білоруський фронт. Із цим фронтом він пройшов через Білорусь і Литву до Східної Пруссії. 29 липня 1944 року його нагородили другою “Золотою Зіркою” Героя Радянського Союзу. Черняховському збиралися присвоїти звання маршала СРСР, але загибель воєначальника завадила цьому.

18 лютого 1945 року Іван Черняховський дістав смертельне поранення неподалік міста Мельзак (зараз Пененжно, Польща). Обставини його загибелі до сьогодні остаточно не з’ясовані. За офіційною радянською версією, генерал був смертельно поранений скалкою німецького снаряду. Але за твердженням деяких очевидців, постріл зробив радянський танк Т-34. Це був акт помсти екіпажу, командира якого щойно розстріляли радянські спецслужбісти за те, що він своєю машиною перетнув дорогу автомобілю, в якому їхав Черняховський.

Івана Черняховського поховали у Вільнюсі, а 1992 року перепоховали на Новодівичому цвинтарі Москви. Місто Інстербург у Східній Пруссії було перейменоване на Черняховськ. В Києві на його честь названо Національний університет оборони України.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram