Ірина Савчук. Туреччина, відпочинок, “руссо туристо”

Ірина Савчук. Туреччина, відпочинок, "руссо туристо". Фото: Український інтерес/ Ірина Савчук

Іноді доводиться чути від українських туристів, які побували на морях Туреччини, що вона асоціюється у них з нестерпною спекою, великою кількістю росіян, гучними дискотеками, набридливими торговцями, які постійно хочуть тобі щось продати та настирливими чоловіками з єдиною мрією – продати тебе у рабство. Та, попри це, щороку тисячі українців віддають перевагу відпочинку саме у цій східній країні. Кажуть: гаряча путівка обходиться дешевше, ніж поїхати в Одесу, а сервіс на значно вищому рівні. А якщо взяти all inclusive, то й додаткових витрат можна уникнути.

Я ж Туреччину асоціюю не лише з курортами. Мене завжди приваблювала східна культура, їхні традиції, душевна музика, магнетичний ранковий азан. Тому, коли цьогоріч постало питання, де провести відпустку – довго не задумувалася. А так, як раніше я була лише у Стамбулі та ще декількох маленьких містечках, вирішила відкрити для себе й курортний відпочинок.

Що хочу їхати до Мармарису – знала одразу. Поєднання гір і моря для мене ідеально. А ще, саме з цього району найближче добиратися до омріяної мною перлини Туреччини – Памукалле. Взагалі, тут великий вибір екскурсій. Та про них пізніше.

За туроператором залишався лише підбір хорошого готелю. Харчування, додаткові послуги, екскурсії, відстань від готелю до моря – стандартні питання. Але коли запитали, чи важлива для мене відсутність російських туристів у готелі, я здивувалася. Туроператор пояснив, що все частіше українці та росіяни конфліктують на закордонних курортах. Згадав і про нещодавній фатальний випадок. Тому, щоб уникнути неприємних ситуацій на відпочинку, туристи при покупці туру просять готель без росіян. Для мене це не було принципово, адже я їхала відпочивати, а не з’ясовувати стосунки з ворожими сусідами.

Отже, разом з друзями ми вирушили до містечка Ічмелер, яке розташоване за 7 кілометрів від Мармариса. Його назва пов’язана з мінеральними джерелами прісної води (“Icmek” у перекладі з турецької – пити), які за розповідями місцевих мають цілющі властивості.

Гори, вкриті деревами, багато зелені, квітів та котів, неймовірно свіже повітря, білосніжні будиночки з коричневими дахами, вузькі вулички, вистелені бруківкою, ідеально відділені велосипедні доріжки і, найголовніше, спокійне синє море. Я закохалася у це містечко з першого погляду.

Готель комфортний, єдина проблема – слабкий wi-fi. Хоча, я ж відпочивати приїхала, а не в інтернеті зависати. Більшість відпочиваючих – це росіяни. Українців було мало. Помітили також білорусів, поляків та, власне, турків. Не можу сказати, що відчувала через це якийсь дискомфорт. Та й конфліктів за весь відпочинок не було. Але все ж мушу поділитися своїми спостереженнями за російськими туристами. Їх видно, точніше чути, здалеку. Дуже вони голосні. Весь готель слухав їхні розповіді рідним по скайпу, “как тут хорошо, да и еды много”.

Наїстися на все життя

Про їжу – це окрема тема. Фуршетні столи переповнені всілякими стравами – м’ясні наїдки (баранина та курятина), картопля, супи та каші, плов, омлети, ковбаси та риба, салати, сири, гарячі та холодні закуски, фрукти і турецькі солодощі. Але до цієї їжі мені потрібно було звикнути – усе дуже гостре. Як пояснив шеф-кухар, спеції вбивають усі бактерії, а в спеку +40 це важливо.

Аll inclusive – це не лише сніданок, обід та вечеря, а й безліч перекусів. Їсти можна цілий день. Не дарма самі турки кажуть, що у Туреччині голодним ніхто не буває. Та коли дивишся на купу тарілок з їжею, яку набирають деякі туристи, складається враження, що вдома у них голод. І це не лише про росіян, українці не відстають. Мабуть “халявна” їжа пробуджує звірячий апетит. А що залишиться – то у сумку. Щодо алкогольних напоїв, у готелі вони не дуже якісні. Мені більше смакувало турецьке гранатове вино, яке у середньому вартує 27 лір (приблизно 135 гривень) за пляшку.

Українські та російські туристи

Знайомитися з російськими туристами я наміру не мала. Та якось під час шоу-програми до нас підійшла сім’я із Нижнього Новгорода. Виявилися дуже приємними людьми. Відпочинок у Туреччині обожнюють і були дуже засмучені у період, коли турецькі курорти закрили для росіян через політичну напруженість між країнами. Взагалі про політику не говорили, а коли почули, що ми з Києва, то розповіли, що бували там і їм дуже сподобалося.

Інший наш знайомий також із Нижнього Новгорода. Хоча спочатку сказав, що з Москви. Мовляв, хто ж там чув про той Нижній Новгород. Працює помічником судді. А в Москві і не був ніколи. Каже, що 400 кілометрів – це далеко. Та й заробляє він не так багато, щоб по столицях кататися. Зачепили тему Криму, але обережно. Йому, як держслужбовцю, заборонено туди їхати, бо, за його словами, там несприятлива ситуація. Україна для нього – то як інша планета. Коли почув, що у нас теж розмовляють російською, то здивувався, як таке можливо. Він думав, що українцям все, що має зв’язок з Росією – заборонено. “А движение у вас левостороннее?”, – запитав він. На щастя, на цьому наше спілкування завершилося.

Місцеві розповідали багато історій про пригоди росіян на відпочинку. Та й самій доводилося бачити заклади, де вони п’янючі витанцьовували на столах під “Калинку-Малинку”. До речі, у багатьох кафешках звучали саме російські пісні. І наші співвітчизники розмовляють там російською, якою володіє більшість місцевих. Я намагалася спілкуватися англійською, хоч вона і недосконала. І мене чудово розуміли. А коли на питання: “You are from Russia?”, чули відповідь : “No, from Ukraine”, посміхалися і відповідали: “Слава Україні!”.

Якщо розповідями про російських туристів нікого не здивуєш, то українці теж іноді не відстають. За чаркою починають голосно обговорювати росіян, а іноді й кричать їм “Путін х..ло”, провокуючи конфлікти. Емоційна ми нація, нікуди не дінешся від цього. Вразила мене історія нашого гіда про українців, які з кулаками накинулися на водія автобуса, бо у того грала російська музика. Зляканий турок не міг зрозуміти, що від нього хочуть.

Хочеш засмагати на лежаку – прокидайся о 4 ранку

Від готелю на пляжі виділена окрема зона з шезлонгами та парасолями. Та якщо ти прийдеш туди хоча б о 7 ранку – шансів зайняти місце немає. Адже більшість відпочиваючих прокидаються о 4 ранку не для того, щоб скупатися у морі, а зайняти шезлонг. Навіть не зовсім зайняти, а покласти на 2-3 лежаки свій рушник. І нічого страшного у тому, що лежать вони непорушно до самого вечора, а їхні власники до моря не доходять. Як то кажуть: “І сам не гам, і другому не дам”. Мені особисто не хотілося прокидатися ні світ, ні зоря, аби “забити” місце. Тому ми з друзями йшли на відкритий міський пляж. Та й не обмежувалися одним пляжем, а їздили у різні місця.

Шопінг: від сумок Chanel за 20$ до місцевих делікатесів

Продавці тут ну дуже надокучливі. Вони стоять на вулиці та всіляко намагаються продати тобі свій товар чи то екскурсію. Відкриті магазини з 8:00 до 24:00. Більшість сувенірної продукції – Китай. Вітрини майорять яскравими підробками одягу, взуття та сумок від Chanel, Gucci, Prada, Louis Vuitton, спортивними костюмами “відомих брендів”. Ціни у таких лавках не вказані. Починають з найвищої, а потім скидають, щоб заманити туриста. Багато магазинів із золотом та сріблом. Там ціни радують.

Більше мене приваблювали прилавки зі спеціями, фруктами та турецькими солодощами. Продавці приємні, все розкажуть, пригостять, чаю запропонують, навіть якщо ти не купуватимеш нічого. Торгуватися із турками легко. Чи то у мене це добре виходило.

Як краще пересуватися містечком

Пересуватися в Ічмелері можна пішки, на велосипеді чи мопеді. Їх можна взяти напрокат. Також тут з 7 ранку до 2 ночі курсують різнокольорові автобуси – долмуши. На кожен маршрут є свій колір. Вартість проїзду – 3 ліри.

Тут легко знайти таксі. Вони обладнані лічильниками з фіксованою стартовою ціною.
Дороги мене вразили як у місті, так і за ним. З нашими не зрівняти. Велосипедні доріжки є по всьому місті. Єдиний недолік – водії автомобілів чи мопедів не люблять зупинятися ні на пішохідних переходах, ні на світлофорах, яких тут небагато. Тому треба бути обережними.

Взагалі, розповідати можна багато. Адже Туреччина – країна контрастів. І кожен бачить у ній те, що хоче бачити. Особисто моя порада: не обмежуйтесь готелем та морем. Знайомтеся з місцевими жителями, які зможуть багато розповісти та порадити. Сміливо орендуйте мопед чи автомобіль і вирушайте вивчати неймовірні краєвиди та історичні пам’ятки. Дивовижного там багато. А які відомі місця, а також не дуже популярні серед туристів варто відвідати – розповім у наступному блозі.