Ірина Савчук. Перш ніж лікувати людей, потрібно “вилікувати” медицину

Ірина Савчук. Перш ніж лікувати людей, потрібно "вилікувати" медицину. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

Я завжди з великою шаною ставилася до людей, які дали клятву Гіппократа. І знаю багато чудових лікарів, які сумлінно виконують її. Але чомусь з самого дитинства мене лякають медичні заклади, і я намагаюся всіляко їх обходити. Та цього разу самолікуванням застуда не обійшлася. Двотижневий кашель і температура все ж змусили мене піти до лікарні. Після чого мені відразу згадалася фраза з улюбленого “Доктора Хауса”: “Якщо хочеш застрелитися, роби це у госпиталі”. Та про все по порядку.

Запис до лікаря

Почнемо з того, що якщо ви не зареєстрований у столиці (а нас таких багато), то потрібно написати заяву до головного лікаря з проханням на обслуговування, потім у декількох кабінетах завірити її підписами і печатками, а також обов’язково заплатити благодійний внесок. Для цього у поліклініці навіть термінал стоїть. Та мені не пощастило і мене відправили у банк. І коли я нарешті пройшла всі формальності (на це з чергами я потратила години 3), мені видали картку і відправили у реєстратуру. Черги великої там не було, тим більше у нашій поліклініці уже працює електронний запис. Біля терміналу стояла мила дівчина, яка допомагала людям розібратися, де що і як натискати, куди що вписувати (а людям похилого віку особливо важко розібратися). Та уже на першому записі термінал “завис”. Люди помітно нервували. Жіночка у реєстратурі теж. Видно було, що вона сама ще не розібралася у нововведеннях. А коментарі з натовпу, що за комп’ютер треба садити молодих, ще більше розпалювати ситуацію. Обурило мене те, що тепер для запису обов’язково треба назвати номер мобільного. Інакше система не реєструє пацієнта. І от стоїть переді мною дідусь, у якого немає телефону. І його просто не записують. Сказали приходити і чекати у черзі. Якщо буде час – лікар прийме.

Так, я за систему, яка мала б оптимізувати роботу реєстратури і спростити людям процедуру запису. Але ж потрібно продумати її. Звичайно, будь-яким нововведенням потрібен час, щоб налагодити роботу. Та людей це мало турбує.

Біля кабінету лікаря

І ось я нарешті попрямувала на рятівний для мене прийом терапевта. Та у зазначений на талоні час 16:20 потрапити до кабінету не змогла – там був ще попередній пацієнт. Біля мене нервували бабусі, розуміючи, що у свій час вони теж не потраплять на прийом. А на кожного пацієнта за талонами виділяється 10 хвилин. Зрозуміло, що лікар просто не встигає. А є ще багато таких, хто вривається без запису. Одним словом, за час очікування наслухалася я багато розмов, що “у нас всі продажні”, “медична реформа” – то лиш черговий спосіб обдурити людей” і т.п.

На прийомі у лікаря

У кабінет я потрапила о 16:30 (тоді мій прийом мав завершитися). Лікарка була уважна і привітна. Я розповідала про свої проблеми, після чого мені дали градусник, швидко оглянули горло і послухали дихання. Вона запитала, чим я лікуюсь і порадила продовжувати. Нових ліків мені не призначила. Але, на всяк випадок, виписала направлення на флюорографію, аналіз крові та до ЛОРа.

І наступного дня все пішло по колу: нова заява на прийом до отоларинголога, новий благодійний внесок, новий запис і довге очікування під кабінетом. Далі флюорографія, аналізи. Це теж окрема історія. Підйом на 9 поверх сходами, бо ліфту дочекатися нереально. У той день з 4 працював один, адже у лікарні активно роблять ремонт, мабуть за рахунок “благодійних внесків”. Що призначив мені ЛОР? Краплі і льодяники від горла. Ну і, щоб пришвидшити боротьбу з кашлем, походити на інгаляції. От і все лікування. Купа витраченого часу і нервів. І я так і не зрозуміла, чи безкоштовна у нас медицина чи ні, та потратила на всі формальності чимало.

Можливо, то мені просто не пощастило. Я нічого не маю проти медиків. І розумію – їм теж нелегко змиритися з різноманітними нововведеннями. Але сумно не це. А те, що нічого не змінюється. В Україні не буде хорошого лікування, поки саму медицину не “вилікують”. І хочеться вірити, що все ж реформам це вдасться зробити. Тоді ми матимемо справді якісну, доступнішу та відкриту для українців медицину.