Ірина Кримська-Лузанчук. Роздуми під політичними білбордами

Листя опадає все більше, а білбордів ряснішає. Фото авторки
Листя опадає все більше, а білбордів ряснішає. Фото авторки

Виходиш у місто чи мчиш магістраллю – диву даєшся! Листя опадає все більше, і великих облич на рівні з кронами дерев ряснішає. Бач, нові білборди з’являються і з’являються! Цілий хоровод плакатів із відомими прізвищами, які запевняють і обіцяють. Деякі речі викликають сміх до реготу, деякі – сарказм до болю у серці. Бо було б насправді смішно, якби не було так страшно.

Читайте також: Тут може бути ваша реклама: скільки політики платять за “бігморди”

Але почнімо зі смішного. Перше, що спонукає до іронії – дивна тенденція для багатьох політиків і їхніх піарників. Сидить (на знімку, на плакаті) великий політик, а перед ним чистий аркуш і ручка в руці. Солідно, буцім. Респектабельненько! Але, панове! Чистий аркуш! Порожній! Пусте місце і псевдонамір підписати щось насправді відсутнє.

З такими ознаками у політичній рекламі сидить на плакаті колишній губернатор Житомирщини (партія вил, на яких усіх обіцяно посадити). З таким же порожнім аркушем і порожніми очима сидить представник “наших”, але насправді чужих. Чужих! Щоб ви і не сумнівалися!

Придивіться до його плакату. Бачите, як у буквах назви закамуфльовано зірочку п’ятикутну? Нащо вона нам? Ми – його чи ми – собі самі наші? Та і тло таке блакитне, до болю знайоме із блакитного клімату ПР…

І гляньмо, як себе подає леді Ю. Ні, вона справді жіночна і справді респектабельна. Проте і в усьому її образі відчуваються вже намагання щось таке утнути, щоб вчепитися наманікюреними пальчиками за човна політичного успіху, який від неї теж стрімко пливе у минуле.

Фото авторки

Проте леді так просто не здасться. Он який образ собі нафантазувала. Гардеробчик і апгрейд так нагадує Клер, першу леді з амбіціями президентства із скандального американський серіалу “Картковий будиночок”. Позичила собі фасони сукенок у кіноперсонажу. Це від безпорадності чи зміни настроїв? Так, гарно бути гарною, амбітною, зухвалою. І такою ж неморальною? Але чим закінчується в кіносюжеті (та і в житті) існування карткової споруди, хисткої структури? Вітер перемін дмухне – все опаде, як листя восени…

Та втім. Іронія моя насправді сумна. Бо де ж той вітер перемін? Бо ще нічого святкувати! У близькому політичному майбутньому безліч загроз.

Почнімо здаля.

Ну, з вилами більш-менш зрозуміло. Як і зрозуміло те, що після Небесної Сотні українська нація – не скотиняки.

Прямуємо далі. Перш ніж дати нефахову, але актуальну оцінку іншим учасникам рекламного політичного хороводу, варто пригадати недавно висловлену версію журналістки Соні Кошкіної. Йдеться про пасьянс, який вже, буцім, розкинули для нас господарі світу сього.

Головний редактор інформаційного ресурсу “Лівий берег” припускає, що на нас чекає піраміда “Порошенко-Бойко-Медведчук”. Утвориться велика коаліція на чолі з Медведчуком, що цілком влаштовує Путіна і самого його кума. У цьому пасьянсі Медведчук остаточно забирає Донбас у Ахметова. І нам від цього – нічого доброго (як і до того було теж).

Адже народ перед виборами лишається без вибору? Чинна влада остаточно втратила довіру, бо не виконала обіцянок, даних урочисто на крові Небесної Сотні і на Пересопницькому Євангелії. Це відступництво очевидне. Але ті самі люди затуляють своїми велетенськими постатями нові горизонти для нової України. Народ відтак слабкий і розгублений. Ця безпорадність електорату спостерігається на тлі страшного фактору – війни, що триває і триває.

Отже, висновок: цією слабкістю можуть і хочуть скористатися хижаки. Народ і хотів би чинити спротив, розуміючи потворність деяких персон великої влади. Та де ж сили брати? А вони так потрібні! Адже учасники, умовно кажучи, піраміди, мають намір вернути владу, яка була у Януковича.

Що нас може врятувати? Наприклад, такий об’єктивний фактор, як невміння і небажання хижаків (політичних акул) домовлятися між собою. Слабка надія, але надія – може, вони всі перегризуться між собою і в такий спосіб вивільнять місце для нових сил із новою політичною свідомістю і чистим політичним сумлінням.

Тим часом “на манєже всьо тє же”… Серед білбордів між леді і серами, які претендують на першість, є і львівський мер із безпомічною нині “Самопоміччю”. Чому? А тому, що хижаки зробили вчасно хід троянським конем. Двічі. Спочатку влаштувавши кривавий і смердючий скандал із сміттєзвалищем, екстраполюючи його локальними скандалами на всю територію країни. Потім, скориставшись неправильно обраною схемою поширення “Самопомічі” в регіонах.

Фото авторки

Власне, не партія поширювала себе і залишки свого політичного впливу, а звичайна політична франшиза. Коли бренд набував масштабів не через перевірених і переконаних у перспективі Садового осіб на місцях, а через тих, кому було просто треба на чужому транспорті в’їхати на потрібну зону впливу. А що там буде з Садовим? Та хоч газон не рости!

Чому саме зараз мер столиці Українського Пьємонту знову наражається і на що він розраховує? Він може (не знаю, чи хоче) домовитися з Гриценком.

Хоча нещодавно у своєму розлогому і викривальному інтерв’ю Дмитру Гордону Юлія Мостова, найвідоміший український політичний журналіст і дружина одного з кандидатів – Анатолія Гриценка – заявила, що з її чоловіком важко домовлятися, вона, гадаю, була не зовсім щира, або свідомо приховала важливі козирі.

Бо адекватному Гриценку таки доведеться з кимось домовлятися. То чому б не з Садовим, який ще має крихти надії? Якщо останній, своєю чергою, зібравши таких політично ослаблених, як сам, чемно підгребе грабельками до купи, то може виявитися непоганий результат. Утвориться піраміда на противагу піраміді, яку намальовано на початку цих моїх роздумів.

Але то все гіпотези.

Є ще сцена з Вакарчуком і Зеленським. І гуляє в настроях електорату анекдот, що то не Зеленський проти Вакарчука, а Коломойський проти Пінчука. Тому зрештою обиватель обиратиме не між улюбленцем-квартальщиком і улюбленцем-співаком, а між Коломойським і Пінчуком.

Виходячи з останньої різкої заяви Кучми проти Порошенка, маючи на увазі весь дніпровський політичний пул, а саме Коломойський-Пінчук-Турчинов-Тимошенко-Філатов-Вілкул (і той же Кучма) та інші, здається, що на цих виборах Дніпро буде чи не найпершим містом в Україні за впливом на остаточний перебіг подій. (Незалежно від того, які прізвища з переліку-хороводу нам до вподоби чи викликають відразу).

Але де Дніпро поки? Далеко. А ми тут… Хоча всі “тут”, насправді. І у нас на білбордах ті, хто має вже певний перевірений часом і виборами вплив та свій, не завжди відповідальний і не завжди проукраїнський електорат. Якщо ми думаємо, що наш власний електорат не містить у собі відсоток, небезпечний для перебігу подій у близькому виборі, то ми дуже помиляємося. Прикладом може служити вічна присутність в умах і буквально фізично вічного кандидата з журавлиним прізвищем, який експлуатує досі довіру, отриману в моїх краях ще у минулому тисячолітті і значною мірою цинічно сплюндровану зв’язками з регіонами та господарем Донбасу і колишнім дослідником космосу… Принаймні, рожеві окуляри пенсіонерам він роздає досі, щоб зручно було їм гречку перебирати.

Які загрози ще присутні на електоральному полі? Ми знаємо, що Порошенко нині отримав монопольну владу над силовими структурами. Значну індульгенцію він має за такий важливий для геополітичної безпеки країни крок як омріяний томос. Ми не бачимо на білбордах безпосередньо обличчя гаранта. Але досить знати, що в його руках зосереджений увесь ресурс захиститися від народу, якщо той виявить волю вибору і його не захоче обирати.

Чи насмілиться пересічний виборець, скажімо, який ходить зараз під цими гігантськими кольоровими щитами з обличчями різноманітних претендентів, голосувати не за чинного, якщо на противагу потенційно недоотриманим голосам будуть виставлені (хай непомітно, суто умовно) озброєні кулями контраргументи? Не знаю.

І йдеться не лише про нього. А й про всіх олігархів. Бо вони всі так само озброєні – і в переносному, і в прямому сенсах! Цього всього немає на рекламних плакатах. Але все це існує між рядків їхніх планів та стратегій.

Якщо позаминула Помаранчева революція здивувала увесь світ своєю мирною силою без крові і жертв й повернула світ обличчям до України, якщо відбулася Революція Гідності, а відтак і сама нація відбулася – сплативши і сплачуючи досі криваву жертву темним силам світу сього, то довгоочікуваний Лідер Нації так і не відбувся – ні в 2004, ні в 2014!

А це все триває в умовах, коли Україна духово і географічно перебуває у центрі світових подій, які визначать – не більше, не менше – політичне і духовне обличчя сучасного світу.

Гадаю, є свідома частина електорату, яка оцінює певних осіб з білбордів як таких, що не мають ні морального, ні політичного права вирішувати долю України і нації. Чому? Тому що вони за багато років присутності в політичному полі довели свою некомпетентність і неспроможність. А їх наполеглива присутність нині – це все частина тієї ж гри, що затяглася на кілька десятиліть з моменту виходу України у вільне плавання.

Ці люди витрачають наші гроші на цю дуже дороговартісну гру, минаючи нагальні фінансові потреби України. Ці люди сидять на білбордах перед порожніми аркушами, ніби символізуючи очевидну порожність і відсутність справжніх, направлених на добробут народу, намірів.

Хто з них колись надав чіткий план власних дій з чітким дедлайном, що передбачає відповідальність перед народом, виборцем? Нема такого. Бо всі вони знають, що за цю кривду вони не відповідатимуть. Бо досі немає закону, який може посягнути на їх недоторканість у разі наших невиправданих на них надій чи їхніх (а таке теж є) цинічних посадових зловживань і корупційних діянь на всіх рівнях! Тому можна обіцяти що завгодно і не робити нічого! Бо за це немає спокути, юридичної відповідальності, картань сумління!

Що ми можемо протиставити цій ситуації?

Поступово з’являються нові фігури (особливо в ОТГ), які виявляються раптом непідконтрольними олігархам і ламають їхні звичні схеми, бентежать їх. Ця хвиля піднімається на сході і на заході синхронно. Щоб навести серйозну аргументацію з аналітикою, варто написати ще один такий же об’ємний матеріал. Але факт є і він – незаперечний політичний казус у гарному сенсі слова! Нові люди мають підтримку оточення, громади на місцях. Це слабкий ще поштовх, але таки рух у напрямку, протилежному нинішньому політичному горизонту.

Нові тенденції стають сильною профілактикою політичної партійної франшизи, старих олігархічних тенденцій силового стримування настроїв електорату, народу.

І не лише це. Треба відійти від хворобливого переконання, що нас врятує Європа, НАТО, ЄС тощо. Свого часу такі невеликі країни, які очолюють нині рейтинг успішних і щасливих країн, вирішували свої проблеми без НАТО, ООН та інших інституцій. (Бо їх просто ще не існувало). То чим же ми гірші?

Ми без ядерної зброї досі стримуємо потвору на сході. Ми довели всьому світові, що маємо Гідність. Але чомусь досі самим собі у цьому не можемо дійти відповідності статусу, а отже і визначеному у 2013-2014 роках курсу в майбутнє?

Отож, нехай вітрилами човна “Україна” стануть не білборди, а наша самодостатність. Курс на вибори! Президент – весна 2019, ВР – осінь 2019, самоврядування – осінь 2020! Щасливого плавання!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.