“Це був самородок в повному сенсі слова й більше самоук, який ішов своїм музичним шляхом тільки туди, куди його штовхав власний своєрідний світогляд. Попри те, що Сац усе життя пропрацював у дуже вузькій галузі, бо писав головно музику до драми, він створив справжні маленькі шедеври, і ті, хто чув його композиції, ніколи не забудуть цієї музики, настільки вона вражала гострими звучанням, оригінальними гармоніями, настільки тісно поєднувалася з настроєм даного драматичного моменту”, – так писав мистецтвознавець Едуард Старк про нашого земляка, видатного, але вже забутого диригента, композитора й віолончеліста Іллю Олександровича Саца.

Ілля народився 30 квітня 1875 року в Чорнобилі. Коли йому виповнилося 10, родина перебралася до Чернігова. Сина відправили до чоловічої гімназії, але вчився він дуже погано. Сидіти на уроках йому було нудно, тому щораз, як видавалася можливість, тікав із занять до парку й годинами слухав виступ духового оркестру. Єдиний предмет з яким в Іллі було відмінно – співи, а ще він найкраще з усіх гімназистів володів латиною та грецькою. Коли було натхнення – підтягував малотямущих з мовних дисциплін. Але через гостьове відвідування школи, хлопця залишили на другий рік, та це нічого не змінило. Зрештою керівництву гімназії урвався терпець і його виключили з навчального закладу. Дома спричинився грандіозний скандал, який ніяк не вщухав. Недовго думаючи, 15-річний юнак тікає з дому до Києва.

Велике місто потребує грошей, тому щоб заробити на кусень хліба брався за будь-яку роботу. Працював посильним, тоді вантажником, зняв кімнатку. Єдине про що хлопець не забував ні на мить – музика. Тоді він твердо вирішив, що вступатиме до музичного училища. Водночас він усвідомлював, що без батьківської підтримки навчання майже неможливе. Для себе Ілля вирішив – спочатку скласти іспит на атестат зрілості та вступити до Київського музичного училища, а тоді їхати додому. Як задумав, так зробив. Зрештою відносини з батьком потеплішали, і вся родина замешкала в Києві.

У 1897 році Сац закінчив музучилище й подався до Москви опановувати віолончель у Сергія Танєєва. У 1899 році через неврожай на Волзі вирував голод. Щоб допомогти нужденним Ілля кидає навчання (і це напередодні іспитів) і вирушає в епіцентр подій. Про це дізнався Лев Толстой і доручив Сацу відвезти постраждалим чималу суму грошей, щоб облаштувати їдальні. Зрештою це врятувало життя сотням людей. Побачивши на власні очі жахи голоду, Сац не міг втриматися від промов у яких гостро критикував бездіяльність влади. Це не могло залишитися непоміченим, і поліція зацікавилася запальним студентом. Невдовзі він і сам усвідомив, що ходить по лезу, один необачний рух – і в’язниця.

За порадою друзів та матеріяльною підтримкою батька Ілля виїхав у Францію і оселився у місті Монпельє. Тут він познайомився зі студенткою медфакультету Ганною Щастною. Але медицина її мало приваблювала, маючи прекрасний голос, дівчина понад усе мріяла вчитися співам в Італії. Обопільне захоплення музикою зблизило молодих людей. Чи то Ганна вмовила, чи то сам так вирішив, але Сац повертається до Москви, щоб закінчити навчання в консерваторії.

Поліція радо зустріла втікача. До того ж агенти вже донесли, що Ілля у Франції зустрічався з деякими революціонерами. У квартирі влаштували обшук. Усі навкруги шепотілися, що тепер заслання до Сибіру не уникнути. Але Сац зіграв на випередження, захопивши з собою віолончель та книжки, подався до Іркутська. Облаштувався на околиці міста у напівзруйнованій хатині, хазяйкою якої була старенька й хвора бабця. У самого грошей катма, на батька вже годі сподіватися. Тоді винахідливий музикант створив місцевий хор, який дуже швидко набув такої слави, що про нього заговорили в Москві.

Невдовзі до Іллі приїхала Ганна. Її не зупинили ні слова поважного батька-генерала: “Не для того я прожив таке довге життя, щоб віддати кохану дочку єврею, та ще, як говорять, з боку матері з циганською кров’ю”, ні те, що вони були невінчані. Зрештою, генерал Щастний позбавив неслухняну доньку приданого й розірвав усі відносини. Але з роками пристрасті вщухли, і дід радо приймав внучок Наталю і Ніну у своїй садибі в Полошках,

У 1904-му Сац разом із сім’єю повернувся до Москви. Його завзяттю можна було лише позаздрити. Одразу по приїзді з учнів філармонії створив гурток. Він хотів поставити власну оперу, і це йому вдалося. Його “Євгеній Онєгін” привів московських слухачів у невимовний захват.

Невдовзі Московський художній театр запропонував Іллі написати музику до драми Метерлінка “Смерть Тентажиля”. Сац блискуче виконав завдання. У 1906-му композитор очолив музичну частину МХАТу. Тут він створив чимало композицій, які ввійшли в золоту скарбницю музичної драматургії театру.

У 1909 році Ілля Олександрович ініціював створення товариства “Музика народу”. За рік Сац поїхав до Чернігова, щоб записати музику місцевих лірників. Його дружина Ганна з доньками якраз гостювали в батька в Полошках. У сьому селі музикант записав тринадцять пісень, а загалом було зібрано тридцять колискових, гумористичних, ліричних і весільних пісень.

Загалом композиторська спадщина Іллі Саца – плід лише семи років його роботи, це музика до шістнадцяти вистав Станіславського, Меєргольда, Марджанішвілі, Немировича-Данченка, Євреінова, Крега й інших. Також дитяча музика, мелодекламації, вокальні твори, величезна кількість яких народжувалася, а ще дуже багато так і не записаних імпровізацій. Не встиг.

Ілля Олександрович Сац помер в 1912 році 24 жовтня. Йому було лише 37 років. Похований на Новодівичому цвинтарі у Москві.

Станіславський писав: “Думаю, що за все існування театру Ілля Сац вперше показав приклад того, як потрібно ставитися до музики в нашому драматичному мистецтві. Перш ніж почати роботу, він був присутній на всіх репетиціях, брав безпосередню участь як режисер у вивченні п’єси та в розробці плану постановки. Знаючи всі тонкощі загального задуму, він розумів і відчував не гірше нас, де, тобто в якому саме місці п’єси, для чого, тобто в допомогу чи режисерові, для загального настрою п’єси або в допомогу акторові, якому бракує відомих елементів для передачі окремих місць ролі, або ж заради виявлення основної ідеї п’єси потрібна була його музика. Сутність, квінтесенцію кожної репетиційної роботи композитор оформлював і фіксував у музичній темі або співзвуччя, які були матеріялом для майбутньої музики. Її він писав уже в останній момент, коли не можна було більше чекати. Його музика була завжди необхідною і невіддільною частиною цілого спектаклю”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram