Українська земля подарувала світові цілу низку Нобелівських лавреатів із різноманітних галузей науки й літератури. Проте складний історичний шлях нашої країни зумовив прикру обставину – серед них не було жодного громадянина України. Усі вони здобували цю надзвичайно високу й почесну нагороду як представники інших держав. Один із найяскравіших прикладів – біолог Ілля Мечников. У світі його знають як російського вченого. Однак він походив зі змішаної молдавсько-єврейської родини, народився й переважну частину життя мешкав в Україні, а останні майже три десятиліття жив і працював у Франції.

Ілля Ілліч Мечников з’явився на світ рівно 175 років тому – 15 травня 1845 року в селі Іванівка Куп’янського повіту Харківської губернії (нині – Дворічанського району Харківської області). Батько походив із дворянської родини з Молдови, його пращурами були бояри Спафарії. Якийсь час вони користувалися українізованим прізвищем Спадаренко, що є трансформацією молдавського слова “спадар” (“меч”). Згодом Спафарії-Спадаренки зросійщилися та стали “Мечниковими”. Матір майбутнього вченого, Емілія, походила з родини українського єврейського літератора з Поділля Лева Неваховича.

Ще дитиною Ілля разом із батьками переїхав до Харкова, де із золотою медаллю закінчив гімназію. Уже тоді біологія стала його покликанням. Після гімназії він вступив до Харківського університету, звідки вирушив у наукове відрядження до Німеччини й Італії. Повернувшись, захистив магістерську дисертацію і у 23 роки став приват-доцентом щойно заснованого Одеського університету.

Власне, з Одесою були пов’язані майже двадцять (із перервами) років життя та діяльності Іллі Мечникова. Тут він відкрив явище фагоцитозу (захоплення і поглинання одноклітинними організмами мікроскопічних об’єктів), написав працю “Ембріологічні дослідження на медузах”. Контактував із одеською українською громадою, зокрема з молодим поколінням її представників – Іваном Луценком та Іваном Липою.

Першою дружиною Іллі Мечникова стала Людмила Федорович. Вона хворіла на туберкульоз, лікарі нічим не могли зарадити. Мечников возив дружину на лікування до теплої Італії, проте хвороба була невблаганною, і за чотири роки шлюбу жінка померла. Тоді Мечников вирішив присвятити життя винайденню ліків від туберкульозу. 1875 року він одружився вдруге – із Ольгою Білокопитовою. Молоді познайомилися в Одесі, щоліта відпочивали в маєтку її родини в селі Попівка на Черкащині. Там учений долучився до боротьби зі шкідниками-довгоносиками, які знищували посіви цукрового буряку. Ольга стала вірною супутницею та помічницею Іллі Мечникова до кінця його життя, вони завжди кохали одне одного, проте діти в подружжя так і не з’явилися.

1886 року в Одесі Ілля Мечников разом зі своїми колегами-однодумцями Миколою Гамалією та Яковом Бардахом заснував бактеріологічну станцію. Вона стала першою не тільки в Україні, але й у тогочасній Російській імперії. На станції здійснювалися наукові дослідження, щеплення проти сказу, проводилися навчальні курси для лікарів із мікробіології та боротьби з інфекційними захворюваннями (тифом, холерою, туберкульозом, сифілісом, сибірською виразкою).

1887 року Мечников, протестуючи проти консервативної політики російської влади, бюрократичних ускладнень й інтриг декотрих зі своїх колег залишив роботу в Одеському університеті та виїхав до Німеччини, далі – до Франції, де на пропозицію Луї Пастера став очільником лабораторії і заступником директора Пастерівського інституту. Хоча й після того щонайменше п’ять разів відвідував Україну.

Саме французький період біографії вченого характеризується фундаментальними дослідженнями, підсумком яких стали нові відкриття у боротьбі з хворобами та процесами старіння організму. Мечников написав “Лекції з порівняльної патології запалення”, “Несприятливість в інфекційних хворобах”, “Етюди про природу людини” й інші праці. Розробив біологічну теорію імунітету та біологічну теорію старіння. На думку вченого, вікова деградація і смерть організму відбуваються через отруєння мікробними й іншими токсинами. Тому він наполягав на стерилізації харчів, зменшенні вживання м’яса, корисності молочнокислих продуктів (так званого болгарського йогурту, який містить бактерії болгарської палички). Мечников вважав, що подальший прогрес у науці дозволить продовжити тривалість життя настільки, що людина перенасичуватиметься ним і сама відчуватиме потребу переходу до небуття (“інстинкт природної смерті”).

1908 року Іллі Мечникову присудили Нобелівську премію з фізіології та медицини за видатні заслуги в розвитку імунології. На отримані кошти він купував тварин, зокрема мавп, на яких проводив лабораторні досліди (наприклад, викликав сифіліс), досліджував перебіг хвороби та лікування.

Ілля Мечников помер у Парижі 15 липня 1916 року, у розпал Першої світової війни. Згідно із заповітом, його тіло було піддане кремації, рештки поховали на території Пастерівського інституту. В Україні на його честь названо Одеський національний університет, Обласну клінічну лікарню у Дніпрі, НДІ мікробіології та імунології у Харкові, численні вулиці та провулки в містах нашої країни.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram