Ігор Свєшніков – видатний український археолог, музейник, краєзнавець і педагог. Він присвятив своє життя дослідженню сотень пам’яток доби міді, бронзи, давньоруських і козацьких часів. Результати досліджень вченого викладені в понад двох сотнях наукових праць, що зберігають своє значення дотепер і спонукають нові покоління археологів на продовження дослідницької діяльності.

Ігор народився 19 жовтня 1915 року в Києві. Коли малому було п’ять років, батька розстріляли більшовики, бо він служив в армії гетьмана Скоропадського. Мати, рятуючи дітей, перебралася до родового маєтку на Волинь, в село Хотин. Там і минули дитячі роки Свєшнікова.

Змалку хлопчина проявляв неабиякий інтерес до минувшини. Він був частим гостем місцевого музею, точніше це була невеличка кімнатка в ратуші, де зберігалася мізерна збірка старовинних речей. Окрім цього, юнак досконало вивчив історію свого повіту. Закінчивши гімназію, Ігор вступив до Львівського університету на юридичний факультет. Під час навчання студент випадково потрапив на лекцію відомого археолога Леона Козловського. Доповідь професора настільки вразила хлопця, що він вирішив присвяти життя саме цій науці.

Продовжуючи здобувати юридичну освіту, Свєшніков студіював археологію. На однойменній катедрі проходив практичні заняття. Невдовзі став учасником археологічних семінарів, а туди допускали студентів лише з високою успішністю. Саме це вплинуло на рішення ректора вишу допустити Ігоря навчатися одразу на двох факультетах.

Здобуті знання удосконалювались під час практичних робіт. У 1938-му Ігор разом із товаришем провів розкопки на раніше виявленому поселенні висоцької культури. В Дубно разом із директором музею провів першу систематизацію фондів. Як результат – Свєшніков став завідувачем відділу археології цього музею.

Із приходом радянської влади на західні території України життя мешканців докорінно змінилося. Щоб уникнути розкуркулення та примусового виселення в Сибір, Свєшніков відмовився від родинного маєтку, земель і подався у Львів, де екстерном намагався завершити навчання. Коли розпочалася німецько-радянська війна, Ігор Кирилович повернувся в рідні землі, займався вчителюванням. Під час одного з обстрілів отримав поранення в обидві ноги. У зв’язку з цим його звільнили від воєнної повинності.

Якось, приїхавши на обстеження до шпиталю у Львів, Свєшніков зустрів свого приятеля, який працював у Львівському історичному музеї. Журовський збирався виїхати до Польщі, тому шукав собі заміну в музеї. Цю посаду він і запропонував Ігорю Кириловичу. У травні 1945-го він, заливши родину в Хотині, перебрався до Львова.

Із цього періоду розпочалася активна дослідницька та наукова діяльність Свєшнікова. За рекомендаціями Журовського, Ігор Кирилович обійняв посаду завідувача відділом історії первісного суспільства. Після війни тут панував абсолютний безлад і найперше, що зробив вчений на новій посаді, заходився впорядковувати документи й експонати. Уже в липні 1945-го експозицію відкрили для відвідувачів.

У період із 1946 до 1950 року брав участь у різноманітних аерологічних експедиціях на територіях Прикарпаття та Волині. Також самостійно провів розкопки поселення давньоскитської доби на Тернопільщині. Також брав учать в експедиціях Інституту археології АН СРСР у Мoлдaвiї.

Водночас Свєшніков займався педагогічною діяльністю. Читав лекції у Львівському педагогічному інституті та Львівському виші імені Івана Франка. Написав та захистив дисертацію, отримавши в 1958-му кандидатський ступінь. Із 1954 до початку 90-х років працював у Вiддiлі apxeoлoгiї Інcтитyтy сycпільниx наук АН УРСР у Львові.

Вчений провів чимало експедицій, приділяючи основну увагу дослідженням епох енеоліту й бронзи, а також кам’яної доби та середньовіччя. На основі цих досліджень вчений написав докторську дисертацію “Іcтopiя нaceлeння Пepeдкapпaття, Пoдiлля i Вoлинi в кiнцi III – на пoчaткy II тиc. до н. е.”, якy захистив y 1972-му.

У 1970 році Свєшніков організував експедицію на місці Берестейської битви 1652 року. Під час розкопок було знайдено унікальні експонати зі шкіри, дерева, які чудово збереглися. Усього дослідили два з половиною гектари площі. На цій території розкопали залишки греблі побудованої за наказом Івана Богуна, 91 людський кістяк і рештки коней, а ще понад п’ять тисяч козацьких речей. На основі цієї експедиції вчений у 1993 році написав монографію “Битва під Берестечком”.

У 1982 році Свєшніков також досліджував залишки Звенигорода. У північно-східній частині передмістя археологи знайшли рештки мостової та приблизно з пів сотні будинків і господарських споруд. Було віднайдено залишки десятків тисяч керамічних, кістяних, металевих, скляних, дерев’яних виробів. А найголовніше – вперше на теренах України вдалося виявити берестяні грамоти XII століття (раніше вважалося, що через кліматичні умови та склад ґрунту вони не зберігаються, на відміну від Новгородщини).

Свєшніков також досліджував курган тшинецько-комарівської культури й гробницю культури кулястих амфор в селі Іванна, могильник липицької культури Болотня та вельбарскої культури в селі Дитиничі Дубенського району Рівненської області тощо. Написав опуси про культуру шнурової кераміки та кулястих амфор, путівник по заповіднику “Козацькі могили”, а також численні публікації до наукових журналів.

1995 року Свєшніков розпочав нову експедицію в Дубно, щоб дослідити подвір’я Дубенського замку. Наприкінці липня він прибув до міста, а в ніч з 19 на 20 серпня серце видатного археолога нагло зупинилося. Поховали Ігоря Кириловича в селі Івано-Франкове на Львівщині.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram