Ігор Стравинський. Його творчість – це історія музики XX століття. Вона віддзеркалила розвиток сучасного мистецтва, що шукає нові шляхи. Композитор здобув репутацію зухвалого руйнівника традицій. У його музиці виникає множинність стилів, які постійно перетинаються і часом важко піддаються класифікації. За це його прозвали “людиною з тисячею облич”.
“Я народився невчасно. За темпераментом мені належало, як і Баху, хоча й іншого масштабу, жити в невідомості й регулярно творити для Бога. Я встояв у світі, в якому був народжений, я вижив попри крамарювання видавців, музичні фестивалі, рекламу”, – говорив Стравинський
Ігор народився 17 червня 1882 року в Оранієнбаумі поблизу Петербурга. Батько – Федір Гнатович – був українцем, народженим у Чернігівській губернії, а рід Стравинських походить із козаків, їхній герб успадкував елементи від герба гетьмана Івана Сулими. Пізніше композитор писав:
“Наше прізвище було Сулима-Стравинські, однак коли Росія анексувала частину Польщі, то “Сулима” з якоїсь причини було випущене з нашого прізвища”.
Мати – Ганна Холодовська – корінна киянка. Хист до музики передався Ігорю від батьків, адже тато був солістом Маріїнського театру, а мама – піаністка, акомпонувала чоловікові під час виступів. Двері Стравинських були відчинені для багатьох митців: музиканти, артисти, письменники, тож хлопчина зростав у мистецькій богемі.
Освіту Стравинський здобував у петербурзькій гімназії, але вчитися не любив, частенько прогулював уроки, ненавидів дисципліну та встановлені порядки. Найбільше йому подобалося їздити на літні канікули в село, де Ігор заслуховувався піснями трударів. Саме там хлопчина зрозумів, що його вабить музика. Однак батьки не відразу сприйняли серйозно захоплення сина, вони вважали, що це дитячі забавки.
Першою вчителькою Стравинськго стала піаністка Олександра Снєткова, але як згадував композитор, музики вона майже не вчила, натомість розповідала про роботу в консерваторії. Леокадія Кашперова прийшла на заміну Снєтковій, вона ж вчила Ігоря органній техніці гри на фортепіано, забороняла використовувати педалі, вимагала тримати звук пальцями. У вільний від науки час хлопець ходив до Маріїнського театру й із заплющеними очима слухав оперу.
По закінченню гімназії батьки наполягли, щоб син вступив на юридичний факультет до університету. Стравинський тікав з лекцій і відвідував заняття Римського-Корсакова. Разом із ним вивчав музичну композицію, а з 1902 року пробував сам писати твори.
У 1905 році Ігор мав закінчити юридичний факультет, але відмовився складати випускні іспити. На той момент він уже потоваришував із багатьма митцями. Разом із ними Стравинський відвідував виставки, балети та симфонічні концерти, був членом об’єднання “Вечори сучасної музики”. На одному з таких вечорів композитор дебютував із сюїтою “Фавн і пастушка”. Критики називали його твір “імпресіоністським” за об’ємний звук і летючий темп.
У 1909 році Сергій Дягілєв запропонував написати Стравинському балет “Жар-птиця” для “Російського сезону”. Три місяці композитор трудився над завданням. Прем’єра балету відбулася 25 червня 1910 року в Парижі, композитор залишився незадоволений своєю роботою. Але глядачі й критики були вражені. Неймовірний успіх миттєво перетворив Стравинського в найобдарованішого представника нового покоління музичних авторів. “Жар-Птиця” стала початком плідної спільної роботи Ігоря і трупи Дягілєва. Уже наступний сезон відкрився балетом “Петрушка”, з партитурою Стравинського і Вацлавом Ніжинським в головній ролі.
Окрилений успіхом, композитор задумав написати такий собі симфонічний ритуал, який у 1913 році в паризькому театрі наробив чимало галасу. Цим твором стала “Весна священна”. Глядачі під час прем’єри розділилися на два табори: одні були обурені неоднозначним танцем і сміливою музикою, другі вітали оригінальну постановку. Свідки говорили, що танцюристам не було чутно оркестру – такий сильний гул був в залі. Люди свистіли, паплюжили артистів і композитора, кричали, сміялися. Дягілєв, щоби втихомирити публіку кілька разів вимикав світло в залі, але це не допомогло, спектакль перервали. Довелося чекати роки, поки глядач зрозуміє “Весну священну”.
У 1910-му Ігор покинув Російську імперію і замешкав у Франції. За чотири роки розпочалася Перша світова війна, яка звела нанівець “Російські сезони” в Парижі. Гонорарів не було, родина Стравинських залишилася майже без грошей. Музика, написана в той період, стала стриманішою, водночас ритмічнішою. У 1914-му Ігор сів за написання балету “Весілля”, який закінчив лише в 1923 році. В основу лягли народні весільні та вінчальні пісні.
Поступово з його композицій зникли народні мотиви, Стравинський став інтерпретувати европейську музику та експериментувати з різними стилями.
1926 рік став переломним для Стравинського. Він пережив духовну трансформацію, яка вплинула на всю його творчість. У музиці з’явилися релігійні мотиви (“Цар Едіп”, кантанта “Симфонія псалмів”). Лібрето до цих творів створювалося латиною.
Поступово відновилися “Російські сезони”, але розмах був не той. Останній балет написаний для трупи Дягілєва називався “Аполон Мусагет”. Прем’єра відбулася 27 квітня 1928 року в Вашингтоні. Невдовзі відносини Стравинського і Дягілєва зіпсувалися. Дягілєв був незадоволений тим, що композитор на замовлення танцівниці Іди Рубінштейн написав балет “Поцілунок феї”. Стравинський згадував: “Він не зміг пробачити мені <…> гучно паплюжив і мій балет, і мене не тільки в мистецьких колах, а й у пресі”.
Із середини 1930-х Стравинський часто бував у США: давав концерти, писав музику. У 1939-му Ігоря Федоровича запросили до Гарвардського університету, де він читав цикл лекцій “Музична поетика”.
Невдовзі після початку Другої світової війни Стравинський остаточно переїхав до Північної Америки й оселився в штаті Каліфорнія. У 1945-му отримав американське громадянство. В цей час він працював над своїм першим релігійним музичним твором для виконання в католицькій церкві – “Меса”. У 1950-х він написав кантату “Потоп”, “Священний спів на честь апостола Марка”.
Що ж до особистого життя, то Стравинський був одружений двічі. Першою дружиною стала сестра композитора Катерина Носенко. У Петербурзі їх відмовлялися вінчати, тож закоханим довелося довго шукати священника, який би благословив їхній шлюб. І таки знайшли – у 1906-му пара побралася. У них народилося четверо дітей: хлопчики Святослав і Федір і дівчатка Людмила та Мілена. Сини стали видатними діячами культури: Святослав – віртуозним композитором та піаністом, Федір — художником. Біографія Людмили Стравинської цікава тим, що вона стала дружиною поета Юрія Мандельштама.
Окрім того, ходили чутки, що у Стравинського був роман зі знаменитою дизайнеркою Коко Шанель. Саме вона допомогла композитору матеріяльно, коли він залишився без грошей. Два роки Ігор із родиною жив на віллі у мадемуазель, вона спонсорувала його виступи, годувала й одягала сім’ю. У цей період митець створив нові композиції, а Коко свої культові парфуми Chanel № 5. Коли ж Стравинський трохи став на ноги – він з’їхав із будинку Шанель. Вона ж ще понад 13 років щомісяця висилала йому гроші. Ці теплі стосунки, лягли в основу фільму відзнятого в 2009-му “Коко Шанель та Ігор Стравинський”.
У 1939 році померла кохана дружина, Стравинський тяжко переживав цю втрату. А потім доля подарувала композитору зустріч із акторкою німого кіна – Вірою Судейкіною. Вони одружилися в 1940-му, і відтоді намагалися всюди бути разом. Віра та Ігор прожили 30 років, аж поки смерть не розлучила їх.
Це трапилося 6 квітня 1971 року. Причина смерти – серцева недостатність. Дружина Віра Артурівна поховала його у Нью-Йорку, на кладовищі Сан-Мікеле, недалеко від могили Дягілєва. А через 11 років вона спочине поруч із чоловіком.
Антоніна Нежданова – “конарочка” з України
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
