Він не вмів заводити нових друзів, саме тому йому було легше дружити з тими, хто жив із ним по сусідству. Знайомство у пісочниці дається найлегше: підійшов до хлопчика чи дівчинки, забрав лопатку чи відеречко, посмикали одне одного за вухо – та й познайомились. Наступного дня вже разом будуєте замок і готуєте котлети з піску. У дорослому світі все не так: статуси, регалії, відморожені обличчя, то як тут підійдеш до когось? Непросто. Так він гадав і продовжував підтримувати контакти з друзями дитинства, хоча після того, як повернувся з війни, тем для спілкування майже не лишилося.

На війну він пішов не добровольцем, але за першою повісткою. Тільки отримав її – одразу вирушив на Схід. Таких рішучих було в країні достатньо, хоч вистачало і тих, хто “поза політикою” – відкуповувався. Але він був не з таких. Він і сам може не до кінця розумів, який він був, бо на майдан, свого часу, так і не поїхав. Однак, почуття обов’язку та відповідальності за свою країну росло у ньому з кожним днем.

Він дуже любив читати, особливо історичні матеріали, хоча за освітою не був гуманітарієм. На книжки він ніколи коштів не шкодував і у нього вони пилом не припадали. У свої тридцять з хвостиком знав багато, бо тренував свій мозок і тіло дуже наполегливо. Тому мав нетиповий вигляд – суворого качка з гострим розумом і фантастичним почуттям гумору. Він взагалі здавався дуже серйозним для тих, хто його не знав, бо завжди вмів чітко окреслити свої межі, тож близько намагався не підпускати малознайомих осіб. Коли воював, то не розумів, чому йому доводиться виховувати майже удвічі старших за себе, пояснювати їм про шкоду алкоголю та вплив “руського міру”. Він не міг зрозуміти і те, чому деякі чоловіки вигадують якісь історії про обстріли і брешуть про це своїм дружинам. Він просто був нормальним хлопцем! Упевнений у собі чоловік ніколи не буде доводити та публічно демонструвати свою крутість, йому це просто не потрібно.

Читайте також: Вічний революціонер

Він дуже любив природу. Часто замислювався про життя бджілок і мурашок, яких він обожнював знімати на макрозйомку. Коли він починав своє полювання, то вже не міг зупинитися: комашки, квіти, листочки. Він захоплювався цим унікальним прекрасним світом, який мав свої закони і правила. Бо конституція природного відбору чітка, хоча може і дещо жорстока. Він не розумів, чому цю чіткість не можна транспортувати у світ людей. Чому існує двомовність, коли йде війна? Чому українці ще не до кінця вміють поважати себе? Навіщо люди так багато брешуть одне одному? Це не єдині запитання, які мучили його душу і розум. Тому між спілкуванням і мовчанням – часто обирав друге. Йому було комфортно жити у своєму ідеальному світі за межі якого він майже зовсім не виходив. Навіть роботу собі обрав таку, щоб менше контактувати з людьми. Але він невпинно працював і багато мріяв. І мріяв переважно не про те, як стане олігархом, чи досягне незнаних вершин у науці – ні. Уявляв він, як сміятиметься його дружина, коли він ненароком виллє на неї каву у центрі Парижу, або як перевірятиме уроки в дітей, чи як прокидатиметься зранку від аромату свіжого борщу. Ці мрії були такі реальні й водночас такі далекі, мов повітряна куля, що несеться над землею за своїм особливим маршрутом.

Він чітко уявляв любов: вони повинні побачити одне одного, закохатись, одружитись і померти в один день. Однак, ця ідеалістична формула з сучасними дівчатами, яким потрібні гроші, машини і квартири – не працювала. Тому він був один. А ще його лякала картина, коли у нього бракуватиме часу на читання і власний розвиток. Один із найстрашніших чоловічих снів: “спочатку вона випадково лишила свою зубну щітку, а потім перевезла тисячу своїх суконь”. Ці думки його бентежили.

Якось він почав зустрічатись із дівчиною з пісочниці. Така собі “гра у дорослих” двох друзів дитинства. Але коли вона почала відбирати майже весь його вільний час та встановлювати свої правила в його домі – йому це не сподобалося. Любов – це гармонія двох сердець та душ. Обидві душі мають бути самодостатніми, тільки тоді може вийти хороший союз. Якщо ж одна із них недостатньо наповнена та автентична, то разом вони бути не зможуть. Про це говорять усі відомі та маловідомі психологи. Все ж геніальне – просто.

Читайте також: Любов за колючим дротом

І тому він просто жив і годував котів, які інколи приходили до його квартири. Час від часу “сідав у машину часу”  – зустрічався із дивними та трохи дикуватими друзями дитинства і навіть кілька годин думав, що йому досі шістнадцять. Кожні два тижні ковтав нову книгу, вчив англійську та багато дивився на небо. “Ми – земляни, так мало знаємо про те, що відбувається на інших планетах. Ми так мало пізнали навіть свій світ. Ми так мало дивуємося багатству його історії та безмежністю його можливостей”,  – часто він думав, дивився на небо та уявляв, що поруч вона. Та, яка зрозуміє його і полюбить усім серцем. І він знав, що коли він її зустріне, то, як би не було складно, – першим підійде і заговорить, а потім візьме за руку і вже не відпустить ніколи. І вони весь час будуть багато сміятись. І жити разом буде легко і просто.

Він це знав точно. Тому продовжував напружено готуватися до цієї доленосної зустрічі – тренував своє тіло і мозок. І мріяв.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram