Ох, бідний мій народе. Важка твоя дорога.

Чи болить тобі мовне питання, народе? Так, болить. Воно болить тобі, як повітря. Якщо тебе про повітря запитають в соціологічних дослідженнях, то ти скажеш, що повітря – двадцять п’яте питання після здоров’я, харчування, безпеки, освіти… А якщо тобі повітря перекрити, народе, то це питання стає першим. Так і з мовою. У дослідженнях мовне питання для тебе не першочергове, аж поки влада не висуває закон про утиснення мови. І отут, народе, тобі припікає. Ти ганьбиш владу, виходиш на мітинги, відстоюєш мову – попередньо цю владу обравши. Мабуть для того й обираєш саме таку, щоб ганьбити її і виходити потім на протести.

Мова тобі болить здавна, народе. Над мовою ти тужив разом із Шевченком. За мову ти вболівав на розданих тобі листівочках УПА. Мова тебе тривожить у розповсюджених висловах Ліни Костенко.

Ти вболівав, народе, за мову завжди. О, як ти вболівав… З шістьох обраних тобою президентів лише один, один Ющенко, не говорив про двомовність і державність російської.

Найпослідовнішими борцями за мову у твоїй країні, народе, завжди були націоналісти. Але, народе, націоналісти для тебе – це перші твої вороги. Ти вигукуєш, народе, націоналістичні гасла “Слава Україні!”, але не підтримуєш націоналістів. Ти вважаєш своїми героями націоналістичних героїв Бандеру й Шухевича, але не підтримуєш націоналістів. Ти хочеш, народе, жити як у сусідніх успішних країнах, де їхній народ обирав націоналістичну владу, але ти, народе, не підтримуєш націоналістів. У твоїй країні, народе, достатньо ворогів, які будують в Україні не Україну, а росію. Але ти, народе, їх кусаєш менше. От кого ти гризеш, народе, то це націоналістів. Вони жодного разу не були при владі, ти ні разу їх не обирав, але вони винні у всіх бідах.

Ти підтримуєш, народе, кого завгодно. Ти підтримуєш комуністів. Ти підтримуєш олігархів. Ти підтримуєш, народе, тих, хто підтримує росію. Врешті, ти підтримуєш тих, хто вирядився в націоналістів, щоб потім, замилуваний націоналістичними промовами, канючити в ряджених по крихточці націоналістичні справи. Ти хочеш націоналістичної країни, але ти не підтримуєш націоналістів, у яких націоналістичні справи миркати не треба. Ти не голосуєш за них, ти не даєш їм рейтингу, а тоді кажеш: “Так вони ж не мають рейтингу!” Знаєш, народе, як це називається? Цинізм.

Вкотре влада, яку ти обрав, народе, ставить на кон мовне питання. Я знаю, чому ти обрав цю владу. Ти хотів змін. Але попередні, обрані тобою для змін, їх не зробили. І ти сам, мій народе, взявся за зміни. Ти зробив це як міг. Кострубато. Недоладно. Ти поставив на того, хто не був при владі. Але чому ти знову обрав що завгодно, лише не тих, хто завжди боровся за мову й Україну? Вони теж при владі не були. Ти обрав… А воно знову загрожує мові. Ти будеш обурений, мій народе. Ти вийдеш на протести. Ти будеш питати, ну де ж ці націоналісти? Ти не голосуєш за них, ти не даєш їм рейтингу, ти не обираєш їх у владу, але коли припікає, ти кричиш: “Націоналісти! Де ви? До бою! Ви ж націоналісти!”

І націоналісти прийдуть. І стануть до бою. Вони, власне, з бою і не виходили. Вони вийдуть на протести. Вони будуть послідовно боротися за мову. За Україну. За все українське. Вони так роблять завжди.

А ти, народе, ти віддячиш їм за їхню послідовність. Ти обереш у наступну владу знову не їх. Ти обереш ОПЗЖ, кума путіна, тих, хто хоче в Україні росію. Ти вже, народе, подарував їм високий рейтинг. А потім на виборах казатимеш: “Ну, у них же високий рейтинг, треба голосувати”. Пам’ятаєш, народе, як це називається?

Ти обереш інших. Вони знову наїдуть на мову, на рештки українського. Ти вкотре кричатимеш, що винні націоналісти. Ти вийдеш на протести. Ти вийдеш боротися. Націоналісти теж вийдуть боротися…

А коли ти будеш країну будувати, народе? Коли ти вже нарешті припиниш боротися з владою, яку сам же й обираєш, коли нарешті обереш нормальну націоналістичну владу та почнеш БУДУВАТИ країну?

Бо поки ти борешся, то діставши дно, то відштовхнувшись від дна, то знову діставши дно – інші народи семимильними кроками пішли вперед. Ти відстав від них, бідний мій народе. Тобі, народе, їх доганяти років сто. Якщо, звісно, буде кому доганяти. Якщо не втопиш сам себе й усіх навколо. Своїх.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram