Петро Холодний-молодший – талановитий митець української діаспори. Його творчою візитівкою є ікони, вітражі та мозаїки. У його роботах злагоджено поєдналися українська традиція й авангардні течії.

Митець народився 22 липня 1902 року в Києві. Із самого дитинства долучився до світу мистецтва, адже його батько, теж Петро Холодний, був відомим художником.

Навчався юнак у київській школі, де вчителювали такі відомі українці, як Феофан Прокопович, Леонід Пахаревський та Софія Русова. У 17 років утрапив до УНРівської армії, адже був на той час кадетом-кавалеристом.

1921 року опинився в Польщі, а через рік – у Чехословаччині. Впродовж 1926-1927 років навчався в Українській студії пластичного мистецтва в Празі. Ця школа виховала таких митців України, як Віктор Цимбал, Василь Хмелюк, Василь Касіян й інші.

Також у Празі познайомився з майбутньою славетною поетесою Наталією Лівицькою, яка згодом стала йому дружиною. У 1925 році в них народилася донька Леоніда.

Лівицька мала неабиякий вплив на творчий розвиток чоловіка: велика жінка стала опорою та музою для великого митця. Зокрема поетеса наполягла на тому, щоби він вступив до Академії образотворчих мистецтв у Варшаві. Навчання тут кардинально змінило його життя та відкрило перед ним великі творчі обрії.

До речі, під час однієї з виставок, які організовувала академія, картину Холодного викрали. Такий випадок у навчальному закладі трапився вперше – він засвідчив велику майстерність митця та художню цінність його робіт.

У Варшаві Петро став членом Українського мистецького гуртка “Спокій”, що об’єднав студентів-вихідців з України. Він разом із молодими митцями брав активну участь у художньому житті міста.

Митець поступово зростав у трьох напрямках – гравюра, іконопис і графіка. Пишучи ікони, використовував традиції, яких дотримувався його батько. Водночас цікавився різними нюансами темперної техніки, вносив елементи модерного мистецтва, насамперед конструктивізму.

Також Петро відточував майстерність у деревориті. А ще поступово розвивався, як прикладний графік. Експериментував з авторськими шрифтами й графічними віньєтками та розробляв дизайн книжкових і газетно-журнальних видань.

Серед знакових робіт – обкладинки до повного зібрання творів Тараса Шевченка (у 16-ти томах), книги Юрія Липи “Бій за українську літературу”, “Українська раса” та “Нотатник” (видавництво “Народній Стяг”), літературного журналу “Ми” тощо.

Після закінчення навчання в 1934 році Академія мистецтв відправила художника на творчі канікули до Італії. Там він ретельно вивчав музейну спадщину й ознайомлювався зі знаковими творами славетних митців.

По поверненню академія запропонувала йому роботу – стати лектором. Спочатку Петро був асистентом у професора Вільгельма Котарбінського, а згодом став викладачем малярської техніки й рисунку для скульпторів. Тоді Петро вдало поєднував навчання молодих митців і власну творчість.

Завдяки активній та цілеспрямованій дружині Петро долучився до кола творчої інтелігенції. Подружжя спілкувалося з Оленою та Михайлом Телігами, Петром Мегиком, Юрієм Липою, Петром Андрусівим, Романом Смаль-Стоцьким, Левком Чикаленком, Борисом Ольхівським й іншими митцями та громадськими діячами.

Проте все змінила Друга світова війна, під час якої велика кількість робіт художника у Варшаві була знищена. Петро був у розпачі та на тривалий час припинив малювати. Він понад 10 років не займався малюванням.

Пізніше художник із дружиною виїхав до Німеччини, де вони отримали статус “переміщених осіб”. Родина не змогла знайти свого місця в Європі, тому в 1950 році переїхала до США. Там Холодний став почесним членом Об’єднання митців-українців.

У далекій від Батьківщини країні художник почав малювати жуків на основі власної ентомологічної колекції, яка налічувала приблизно 5 000 екземплярів. Таке незвичне хобі митець називав втечею від реальності та заглибленням у свій внутрішній світ.

Взагалі у митця було широке коло інтересів, а ще він цікавився “традиційними чоловічими справами” – футболом і риболовлею.

У своїх роботах того періоду органічно поєднував візантійські традиції та модерні течії тогочасного малярства.

У США митець став майстром книжкової графіки, довгий час ілюстрував журнал для дітей “Веселка”. Його фірмові знаки, екслібриси й монограми були оригінальними за змістом та формою, вирізнялися елегантністю.

Петро Холодний свої найголовніші праці залишив у церквах. Це роботи монументального характеру в неовізантійському стилі: іконостас і мозаїки в церкві святого Андрія (Баунд-Брук, Нью-Джерсі), вітражі й мозаїки в церкві святого Івана Христителя (Ньюарк, Нью-Джерсі), ікони в церквах Глен Спей та Гантеру (Нью-Йорк), у Трентоні (Нью-Джерсі), вітражі в церкві святого Юрія (Нью-Йорк). Також це іконостас української католицької церкви в Лурді (Франція). Ці роботи характеризуються поєднанням сучасного стилю української іконографії.

Художник не дуже любив виставки, тому за життя часто не виставлявся. Можна згадати найзнаковіші, які організувало об’єднання митців-українців: виставки в Детройті (1960 рік) та Нью-Йорку (1977 рік). Мав індивідуальні презентації в Нью-Йорку, Філадельфії і Чикаго.

На відкриття виставок Холодного завжди збиралися натовпи. Як стверджував мистецтвознавець Володимир Міяковський:

“Кожна його картина – це твір великого митця. Кожна картина живе окремо. Картини не утворюють мистецького комплексу. Кожна картина геніальна”.

Петро Холодний помер у 88-річному віці 24 січня 1990 року. Його поховали в містечку Глен Спей біля Нью-Йорка.

Найкраще висловився про спадщину Петра Холодного український художник Святослав Гординський. За його словами, митець поєднував споконвічну мистецьку традицію з найновішими стилями нашої доби.

“Своєю майстерністю Холодний створив власну школу. Його твори, передусім ікони для іконостасів, стінні розписи, мозаїки та вітражі й сюжетно, і стильово є в дусі традицій, а одночасно від них повіває духом сучасності – тієї позачасової ритмічної гармонії, яка в нашій церкві повинна єднатися зі звуковою гармонією співу й богослужебної відправи”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram