Олексій (Олекса) Грищенко – видатний український художник, один із найвідоміших авангардистів. Його творча географія простягнулася від України до Франції. Писав імпресіоністичні пейзажі, експериментував у дусі кубізму та фовізму, використовував прийоми й образи російської ікони, українського лубка, італійської фрескового живопису. У 1910-му художник винайшов напрямок – динамоколір. Активний діяч Паризької групи українських художників, підтримував тісні зв’язки з Асоціацією незалежних українських митців (АНУМ) у Львові. Сам же художник, здобувши світове визнання, писав:

“Я можу малювати тільки в радості, в здоров’ї, тобто в гармонійній рівновазі мого духа й тіла. Це джерело невичерпної радості, що його я ношу в моїй істоті, я завдячую моїй родині, моєму дитинству, Україні моїх блакитних днів”.

Олекса народився 2 квітня 1883 у місті Кролевець Чернігівської губернії (нині Сумщина) у родині банківського службовця. Проте рано залишився сиротою. У 17 років захопився мистецтвом, його вразило зібрання полотен в Ермітажі. Повернувшись до Києва, його вже не відпускала думка про живопис. Зрештою у 1905-му він став учнем у майстерні живописця Святославського. Провчившись 5 років, подався у Москву, у студії Юона й Машкова. Водночас здобував філологічну освіту в університеті.

Перші свої роботи Грищенко експонував на виставці нового суспільства художників в Петербурзі. За рік взяв участь у виставці Московського салону. Світ мистецтва вабив Олексу далі, і художник подався в Париж, місто, де вирувало сучасне мистецтво. Познайомившись із новими видами живопису, здійснив поїздку містами Російської імперії, де вивчав фресковий розпис. Зрештою, художник винайшов власний художній напрямок – динамоколір – поєднання принципів кубізму та формальної мови ікони. Відтоді його роботи виставлялися щороку на різноманітних виставках.

У травні 1917-го увійшов до ради Професійної спілки художників-живописців Москви. Наступного року став членом Всеросійської колегії у справах музеїв й охорони пам’ятників старовини. Організував вивезення з прифронтової смуги картин старих майстрів.

Буремні події того часу не давали художнику вільно творити, тому Олексій вирішив залишити Москву й зазбирався до Києва. Взявши необхідні речі, митець припустився великої помилки – залишив свої картини у майстерні. Він тоді не міг уявити, що через дефіцит художніх матеріялів їх продадуть за гріш студентам, щоб вони могли малювати навчальні роботи. Багаторічний підсумок його праць втрачений назавжди.

Він повернувся в Київ, але й тут лихоманило. Далі був Севастополь, після – Константинополь. У той період Олексій багато подорожував, об’їздив Туреччину, побував у Греції, виконавши в поїздках безліч міських сцен, архітектурних і морських пейзажів, пізніше виданих в Парижі. Перший біограф і дослідник творчості Грищенка Павло Ковжун писав:

“У Константинополі малює Грищенко багато. Малює цікаво, з новою енергією і новою любов’ю. І речі зовсім нові. Не такі, як були. Він не шукає у них мистецького вислову. Він кидає барвисті плями і контури з дивною відвагою і незвичайно чутливим ліризмом. Ці праці мистця – тріумф його попереднього мистецького надбання, вони не дають йому попасти в отупіння. Навпаки, вони стають завершенням усього перейденого, пережитого і переробленого досвіду”.

У 1921-му художник перебирається у Францію. Того ж року організував в галереї “Марсан” персональну виставку “Константинополь – Містера”, яка принесла Грищенку популярність в европейських художніх колах, а також комерційний успіх.

Та де б художник не був, він завжди відчував себе українцем, навіть коли працював у Москві та писав російською свої статті й маніфести. Із 1930-х Грищенко став говорити й писати виключно українською, брав участь у виставках Асоціації незалежних українських митців у Львові. Діаспоряни миттєво розкуповували його картини.

Французьке місто Тулон, яке славилося рибними баразами, стало одним із тих міст, куди художник неодноразово повертався. Воно надихало митця, а точніше морські істоти, які яскравими плямами лежали на прилавках. О 6-й ранку Грищенко прямував на базар і скуповував свіжих їжаків, лангустів, омарів, креветок. Із цінними покупками вертався в готель, розкладав морських жителів на столі, і швиденько писав натюрморти. Якось художник так захопився експериментами зі світлом та кольорами, що малював раків упродовж трьох діб. Це привело до того, що власник готелю, перестрів майстра і накинувся із гнівними зауваженнями: “Ваших раків я викинув к бісу, весь пансіон ними просмердівся!”.

Та художника це не надто зачепило, він продовжував скуповувати морських створінь і писати свої картини. Зрештою було створено низку картин: “Устриці”, “Мушлі”, “Восьминоги”, “Морські їжаки”, “Молюски”, “Морське дно” та багато інших. Також Грищенко любив писати картини-вікна. По-перше, це було зручно, художник ховався від спеки у домі, по-друге – це неосяжний простір. Адже його вікна виходили і на узбережжя Середземномор’я, і на океанічні далі, і на могутні гори. Ці пейзажі стали художніми щоденниками Грищенка у його подорожах.

До 1960-х художник багато працював й експонувався. Його виставки проходили в Ґетеборзі (1937), Львові (1937), Ліможі (1943-1944), Парижі (1945, 1947, 1957), Страсбурзі (1952-1953, 1955), Нью-Йорку (1958, 1966).

1963 року Олексій Грищенко передав до Українського інституту Америки в Нью-Йорку частину своїх праць з умовою, що вони будуть перевезені за сприятливих обставин в Україну. Так виник Фонд імені художника. 2006 року цей архів дійсно передали до Національного художнього музею України в Києві.

Грищенка шанували такі знані митці світової слави, як Дерен, Дюні, Боннар, Леже, схвально відгукуючись як про самого митця, так і про країну його походження. Однак, у деяких західних довідниках він і нині значиться росіянином, попри те, що 1958 року в надрукованій у Мюнхені книзі спогадів “Україна моїх блакитних снів”, Грищенко чітко написав: я – українець.

Помер видатний художник 28 січня 1977-го у французькому місті Ванс.

Нині картини Грищенко, окрім України, є в багатьох приватних і музейних зібраннях за кордоном, зокрема в Музеї нового мистецтва в Мадриді, Національному музеї сучасного мистецтва в Парижі, Королівських музеях Копенгагена та Брюсселя, а також у Третьяковській галереї, і музеї імені А. С. Пушкіна в Москві.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram